Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого - судді Бутенка В.І.,

суддів: Лиски Т.О.,

Сороки М.О.,

Панченка О.І.,

Штульмана І.В.,

при секретарі Сторчоус Н.А.,

за участю позивача ОСОБА_1. та її представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області, Державної податкової адміністрації України про визнання дій неправомірними та зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, -

У листопаді 2005 рокуОСОБА_1. звернулась до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що вона звернулась до Державної податкової інспекції в м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області із заявою про відмову від ідентифікаційного номеру та збереження за нею раніше встановленої форми обліку, як це передбачено Законом України "Про державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів" (320/94-ВР) , однак в цьому їй було відмовлено.

Посилаючись на вказані обставини,ОСОБА_1. просила визнати такі дії відповідача неправомірними та зобов'язати Державну податкову адміністрацію України виключити індивідуальний ідентифікаційний номер з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів, а Державну податкову інспекцію в м. Дніпродзержинську зобов'язати виключити з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів відомості про присвоєний ідентифікаційний номер та інформацію щодо її особи, знищити облікову картку форми № 1ДР, зробити в її паспорті відмітку про право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера і зберегти за нею раніше встановлену форму обліку без застосування ідентифікаційного номера.

Постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 10 липня 2006 року позов задоволено частково.

Зобов'язано Державну податкову інспекцію у м. Дніпродзержинську виключити з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб-платників податків відомості про індивідуальний ідентифікаційний номер та загальні відомості про ОСОБА_1.

Зобов'язано Державну податкову інспекцію у м. Дніпродзержинську виключити індивідуальний ідентифікаційний номер та всю інформацію про ОСОБА_1 з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків.

Зобов'язано Державну податкову інспекцію у м. Дніпродзержинську зберегти за ОСОБА_1 раніше встановлену форму обліку платників податків без застосування індивідуального ідентифікаційного номера.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2006 року це судове рішення скасовано в частині задоволених позовних вимог та стягнення з Державного бюджету України на користь позивача судового збору.

В іншій частині судове рішення залишено без змін.

У касаційній скарзіОСОБА_1 просить скасувати вказані судові рішення в частині незадоволених позовних вимог.

Відповідач - Державна податкова інспекція у м. Дніпродзержинську у запереченнях на цю касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, посилаючись на необґрунтованість викладених у скарзі доводів.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи постанову місцевого суду та відмовляючи ОСОБА_1. у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що висновок суду першої інстанції про незаконність дій відповідача суперечить вимогам законодавства, що діяло як на час звернення позивачки до суду, так і чинного на даний час.

Частиною другою статті першої Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" (320/94-ВР) передбачено, що для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера й офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без цього номера.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що законодавством не передбачено, що саме податковий орган повинен вносити відмітки до паспорту громадянина України, який виявив бажання здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера і зберегти за ним раніше встановлені форми обліку платника податку й інших обов'язкових платежів.

Наявна прогалина в законодавстві щодо цього питання усунута Порядком унесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів, затвердженим Наказом Державної податкової адміністрації України та Міністерства внутрішніх справ України від 19 жовтня 2004 року № 602/1226, зареєстрованим Міністерством юстиції України 20 жовтня 2004 року за № 1345/9944 (z1345-04) (далі - Порядок), яким визначено механізм реалізації вказаної норми Закону та уповноважений на це орган.

Зокрема, згідно з пунктом 4 Порядку фізична особа, яка відмовляється від ідентифікаційного номера, подає до органу внутрішніх справ за своїм місцем реєстрації довідку за формою № В3 та паспорт громадянина України. Посадова особа органу внутрішніх справ відповідно до пункту 5 Порядку в разі звернення громадянина за місцем його реєстрації щодо внесення відмітки до його паспорта розглядає довідку за формою № В3 на предмет повноти і правильності її заповнення та відповідності пред'явленому паспорту. За відсутності невідповідностей посадова особа вносить на 7-9 сторінки паспорта відмітку, зміст і форму якої наведено в додатку 4 до Порядку.

Між тим, судом не було досліджено, чи дотримався позивач наведеного порядку.

Враховуючи викладене, у суду першої інстанції не було правових підстав зобов'язувати податкову інспекцію зробити на одній із сторінок паспорта ОСОБА_1. відмітку про наявність у неї права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

Апеляційним судом було надано належну правову оцінку зазначеним порушенням норм матеріального і процесуального права.

В той же час, переглядаючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції також допустив порушення вимог процесуального закону.

Згідно статті 4 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 24 грудня 1993 року N 3813-XII (з наступними змінами) та Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого Указом Президента України від 13 липня 2000 року N 886/2000 (886/2000) , Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до статті 24 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму) члена цієї комісії розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів.

Між тим, з матеріалів справи видно, що вона вирішена судом першої інстанції у складі одного судді, а отже, відповідно до згаданих норм закону справа розглянута і вирішена неповноважним складом суду.

Вказане порушення вимог процесуального закону залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції, в той час як у відповідності із ст. 204 КАС України це було підставою для скасування апеляційним судом судового рішення і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судом апеляційної інстанції цього зроблено не було і він сам допустив помилку, розглянувши цей спір по суті заявлених позовних вимог.

За правилами ч.2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Відповідно до ч.3 ст. 227 КАС України, судові рішення обов'язково скасовуються з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.

З огляду на викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати такими, що відповідають вимогам закону і вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Під час розгляду судам слід звернути увагу на наведене і у відповідності із вимогами закону вирішити цей спір.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 10 липня 2006 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2006 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд в іншому складі суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.