Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: Панченка О.Н. (доповідача),

суддів: Весельської Т.Ф.,

Горбатюка С.А.,

Мироненка О.В.,

Смоковича М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Києві касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Фрунзенського районного суду міста Харкова від 05 червня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2007 року

у справі №2-а-98/07

за позовом ОСОБА_1

до Генерального прокурора України Медведька Олександра Івановича, заступника Генерального прокурора України Корнякової Тетяни Всеволодівни,

за участю третіх осіб - начальника територіальної державної інспекції праці у Харківській області ОСОБА_2 та ОСОБА_3

про визнання протиправними дій посадових осіб,

У квітні 2007 рокуОСОБА_1(далі - ОСОБА_1., позивач) завернувся до суду з зазначеними вище позовними вимогами до Генерального прокурора України Медведька Олександра Івановича, (далі - Генеральний прокурор, відповідач-1) та заступника Генерального прокурора України Корнякової Тетяни Всеволодівни (далі - заступник Генерального прокурора, відповідач-2). Позивач посилається на те, що його довіритель, ОСОБА_3(далі - ОСОБА_3., третя особа), звернувся з листом у територіальну державну інспекцію праці в Харківській області (далі - інспекція праці) з вимогою видати йому належним чином засвідчені копії всіх скарг, що стосуються товариства з обмеженою відповідальністю "Автор" (ТОВ "Автор"), де він працює директором.

На думку позивача, у скаргах, які знаходяться в інспекції праці, йдеться про порушення законодавства про працю у ТОВ "Автор", і їх копії йому необхідні для оскарження в установленому порядку.

22 квітня 2006 року, а потім - 21 червня 2006 року на адресу Генеральної прокуратури України позивач направив скарги на відновлення порушеного конституційного права свого довірителя ОСОБА_3, на які отримав два листи: від 19 травня 2006 року - за підписом заступника Генерального прокурора України, та від 07 серпня 2006 року - за підписом Генерального прокурора України.

Як вважає ОСОБА_1., вказані відповіді відповідачів не містять юридичних оцінок і не враховують вимог Закону України "Про інформацію" (2657-12) , а тому він просить визнати дії вказаних посадових осіб протиправними, зобов'язавши Генерального прокурора України внести припис щодо дій начальника інспекції праці ОСОБА_2

Постановою Фрунзенського районного суду міста Харкова від 05 червня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2007 року, в задоволені позову відмовлено.

В касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1. просить скасувати вищезазначені рішення судів та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, листом від 19 травня 2005 року №01-19-1743 інспекцією праці, відповідаючи на лист ОСОБА_3 від 18 травня 2005 року (а.с.4), було повідомлено останнього про те, що Законом України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) не передбачено надання копій звернень громадян, які надходять на розгляд до відповідних органів.

В подальшому, розглядаючи скарги позивача, посадовими особами Генеральної прокуратури України не було встановлено порушень з боку інспекції праці прав ОСОБА_3, передбачених Законами України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) та "Про інформацію" (2657-12) , про що надавались у визначений законодавством строк відповіді (а.с. 7, 9), отримання яких позивач не заперечує.

Крім того, у листі за підписом Генерального прокурора було роз'яснено право позивача звернутися до суду з даного питання, а також повідомлено про припинення подальшого провадження за його скаргами на підставі ст. 12 Закону України "Про прокуратуру".

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що отримані позивачем відповіді посадових осіб Генеральної прокуратури є правомірними, а дії - законними, оскільки відповідають Законам України "Про прокуратуру" (1789-12) та "Про звернення громадян" (393/96-ВР) .

Так, відповідно до частини 4 статті 7 Закону України "Про звернення громадян" забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Частина 5 статті 23 Закону України "Про інформацію", на яку посилається скаржник у касаційній скарзі та позовній заяві, передбачає право кожної особи на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї. Однак до даних правовідносин ця норма не може застосовуватися, оскільки як позивачем, так і ОСОБА_3. питання ознайомлення з конкретною інформацією не порушувалося, а скарги, про які йдеться у листі від 18 травня 2005 року, не є предметом регулювання Закону України "Про інформацію" (2657-12) .

Разом з тим, Закон України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення, а тому цілком правомірно застосовувався до спірних правовідносин.

Твердження позивача щодо порушення його права на отримання інформації не відповідають дійсності та є безпідставними, а вимоги щодо зобов'язання відповідачів внести припис - такими, що не відповідають принципу законності.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Проте, колегія суддів не погоджується з твердженнями суду апеляційної інстанції, що позов ОСОБА_1 не підлягає розгляду, оскільки особа чиї права порушені є третьою особою.

Судом апеляційної інстанції не враховано, що частиною 1 статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України визначено порядок заміни неналежної сторони, що є процесуальним обов'язком суду, крім того, повноваження ОСОБА_1. вчиняти процесуальні дії від імені ОСОБА_3 підтверджено довіреністю, копія якої знаходиться в матеріалах справи (а.с.20).

Оскільки вказані висновки суду апеляційної інстанції не призвели до неправильного вирішення даної справи, колегія суддів суду касаційної інстанції, враховуючи частину 2 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне ухвалу апеляційного суду від 23 жовтня 2007 року та постанову Фрунзенського районного суду міста Харкова від 05 червня 2007 року залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Фрунзенського районного суду міста Харкова від 05 червня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2007 року залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.