Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Федорова М.О.

суддів: Брайка А.І.

Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

Рибченка А.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Суб'єкта господарювання - фізичної особи ОСОБА_1 на постанову господарського суду Донецької області від 16.11.2006 та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 19.03.2007

у справі №7/217а

за позовом Суб'єкта господарювання - фізичної особи ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Сніжному

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення

Суб'єкт господарювання - фізична особа ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Сніжному про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000271742/3 від 21.08.2006 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 19527 грн.

Постановою господарського суду Донецької області від 16.11.2006, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 19.03.2007 у справі №7/217а, у задоволені позовної заяви відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

В своїй скарзі просить скасувати постанову господарського суду Донецької області від 16.11.2006 та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 19.03.2007 у справі №7/217а та прийняти нове рішення.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Торезькою об'єднаною державною податковою інспекцією здійснено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 за період з 01.01.2003 по 31.12.2005, за результатами якої складено акт №300/17-0/23712001638 від 12.04.2006.

Під час перевірки встановлено порушення приватним підприємцем вимог п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 та ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на суму 13162 грн.

В акті перевірки зазначено, що в порушення п.п.7.2.4 п. 7.2 та п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7, ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" завищена сума податкового кредиту ПДВ за II квартал 2003 року на суму 6697 грн., за II квартал 2005 року - на суму 6465 грн. в результаті того, що до податкового кредиту включені витрати на придбання товару за договорами від 19.05.2003р. та від 02.04.2005р., укладеними з ПП "Аріадна", яке не зареєстроване як платник ПДВ.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000271742/3 від 21.08.2006, яким позивачу визначено податкові зобов'язання з ПДВ у сумі 13162 грн. та застосовано фінансові санкції у сумі 6581 грн., у загальній сумі 19743 грн. з посиланням на п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.5 ст. 7, ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість", фінансові санкції застосовані на підставі п.17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платники податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (а.с.15).

Позивач в добровільному порядку сплатив суму податкового зобов'язання по ПДВ в розмірі 216 грн.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податкові накладні, складені не зареєстрованою як платник ПДВ особою, є недійсними і не можуть виступати належним доказом права платника податку на податковий кредит, з огляду на таке.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму не підтверджену зазначеними цим податкового кредиту, підпунктом документами.

Доказом виникнення права у покупця на податковий кредит є виключно податкова накладна видана особою, яка має право на нарахування та утримання податку.

Підпунктом 7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями) встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 9.3 статті 9 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями) особи, що підпадають під визначення платників податку згідно з статтею 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платники податку в органі державної податкової служби за місцем їх знаходження. При цьому орган державної податкової служби зобов'язаний надати (надіслати поштою з повідомленням про вручення) свідоцтво про реєстрацію особи як платника податку. Це свідоцтво діє до дати його анулювання, що передбачено пунктом 9.6 статті 9 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями).

Порядок заповнення податкової накладної затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 р. N 165 (z0233-97) зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за N 233/2037 (z0233-97) із змінами та доповненнями.

Згідно п. 2 названого порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Пунктом 5 порядку передбачено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Як встановлено судами, податкова накладна № 148 від 02.04.2005 на суму 38790,80грн., в тому числі ПДВ в сумі 6465,13 грн. та податкова накладна № 121 від 19.05.2003 на суму 39320 грн., в тому числі ПДВ в сумі 6553, 33 грн. виписані ПП "Аріадна", яке не зареєстроване як платник податку на додану вартість, що підтверджується листом ДПА у Донецькій області № 14200/7/29-113-4 від 13.11.2006.

Згідно листа Головного Управління статистики у Донецькій області № 22-2/3387 від 26.10.2006 ПП "Аріадна" серед діючих та ліквідованих підприємств не значиться.

З огляду на зазначене, суди дійшли правомірного висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0000271742/3 від 21.08.2006 відповідає вимогам закону.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків судів, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Суб'єкта господарювання - фізичної особи ОСОБА_1 на постанову господарського суду Донецької області від 16.11.2006 та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 19.03.2007 у справі №7/217а слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Суб'єкта господарювання - фізичної особи ОСОБА_1 відхилити.

Постанову господарського суду Донецької області від 16.11.2006 та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 19.03.2007 у справі №7/217а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.