Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Брайка А.І., Маринчак Н.Є., Сергейчука О.А., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Дніпропетровську

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2006 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 лютого 2007 року

у справі № 27/173

за позовом прокурора міста Дніпропетровська в інтересах держави в особі Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Дніпропетровську

до 1. Відкритого акціонерного товариства "Дніпронафтопродукт",

2. Приватного підприємства "Ванд"

про визнання недійсним господарського зобов’язання, -

У серпні 2006 року прокурор м. Дніпропетровська звернувся до суду в інтересах держави в особі СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську з позовом про визнання недійсним господарського зобов’язання від 27 жовтня 2004 року № 4, яке виникло між ВАТ "Дніпронафтопродукт" і ПП "Ванд", в повному обсязі, як таке, що суперечить інтересам держави відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України, стягнення з ПП "Ванд" на користь ВАТ "Дніпронафтопродукт" грошових коштів в розмірі 21 480, 60 грн., отриманих за вищезазначеним господарським зобов’язання, стягнення з ВАТ "Дніпронафтопродукт" в доход держави 21 480, 60 грн. вартості виконаних робіт за вищезазначеним господарським зобов’язанням, на підставі ст. 208 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2006 року в позові відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 лютого 2007 року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2006 року залишено без змін.

В касаційній скарзі СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст. 8 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", ст. 207 Господарського кодексу України, просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 лютого 2007 року, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29 березня 2003 року у справі № 8/301 визнані недійсними установчі документи ПП "Ванд" з момент їх державної реєстрації.

27 жовтня 2004 року між ВАТ "Дніпронафтопродукт" (покупець) і ПП "Ванд" (продавець) було укладено договір купівлі – продажу № 47, згідно умов якого продавець зобов’язується передати товари (запчастини до залізничного транспорту), а покупець прийняти та оплатити товар згідно специфікації (виставленого рахунку).

Загальна вартість договору складала 21 480, 00 грн., в тому числі 3 580, 10 грн. – податок на додану вартість.

На виконання умов вказаного договору 12 листопада 2004 року ВАТ "Дніпронафтопродукт" здійснило передплату згідно платіжного доручення № 10815 за товар на рахунок ПП "Ванд" в розмірі 21 480, 60 грн.

12 листопада 2004 року ПП "Ванд" виписало податкові накладні № 113 та № 113.1.

ПП "Ванд" на виконання умов вказаного договору здійснило поставку та установку запасних частин та комплектуючих, що підтверджується накладною № 113 від 15 листопада 2004 року та актом приймання – передачі робіт від 19 листопада 2004 року.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем не було доведено те, що укладаючи та виконуючи договір купівлі – продажу № 47 від 27 жовтня 2004 року з ВАТ "Дніпронафтопродукт", ПП "Ванд" діяло з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що державна реєстрація ПП "Ванд" на підставну особу, здійснення господарської діяльності від імені ПП "Ванд" невстановленими особами, незнаходження ПП "Ванд" за юридичною особою, відсутність у ПП "Ванд" дозволів на виготовлення печаток, підписання первинних документів позивачем не уповноваженими особами, несплата податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджету і державних цільових фондів свідчить про пряме ухилення від сплати податків з боку ПП "Ванд", що суперечить інтересам держави і суспільства, а тому є підставою для визнання господарського зобов’язання, оформленого договором купівлі – продажу № 47 від 27 жовтня 2004 року, недійсним та застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, – нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов’язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а у разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України).

Аналіз вищевикладених норм свідчить, що санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому в будь-якому випадку для застосування зазначених санкцій необхідно встановити наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, хоча б у однієї сторони угоди.

В той же час, обставини, на які посилається позивач, не підтверджують те, що укладаючи та виконуючи договір купівлі – продажу № 47 від 27 жовтня 2004 року", ПП "Ванд" діяло з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому позивачем було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2004 року (податковий період, в якому укладався та виконувався спірний договір), згідно якої загальний обсяг продажу складає 362 888, 00 грн., а сума податкового зобов’язання з податку на додану вартість – 72 578, 00 грн. Доказів несплати цієї суми податку на додану вартість до бюджету позивачем представлено не було.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2006 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 лютого 2007 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Дніпропетровську залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 лютого 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.