Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Брайка А.І.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судових засідань: Коваль Є.В.,

розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Септіма"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.04.2007 року

по справі № 13/2-57

за позовом Приватного підприємства "Септіма"

до Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

Приватне підприємство "Септіма" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0000402306/0/76248 від 15.11.2006р. та №0000512306/0/85206 від 18.12.2006р..

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 26.01.2007 року у даній справі позов задоволено повністю та визнано нечинними спірні податкові повідомлення-рішення з підстав правомірності заявлених вимог.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.04.2007 року скасовано постанову Господарського суду Тернопільської області від 26.01.2007 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів встановлення факту порушення позивачем норм чинного податкового законодавства.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.04.2007 року, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що відповідачем проведено виїзні позапланові перевірки діяльності позивача на предмет достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ за серпень та вересень 2006р., по результатах яких складено акти №18580/23-623/23591558 від 14.11.2006р.; №20085/23-623/23591558 від 15.12.2006р. та прийняті податкові повідомлення-рішення №0000402306/0/76248 від 15.11.2006р.; №0000512306/0/85206 від 18.12.2006р. про зменшення бюджетного відшкодування ПДВ відповідно на 8400 грн. та 16666,67 грн.

Як видно з акту перевірки від 14.11.2006р., позивач придбав у ТОВ "Ракада" дошку хвойну в липні 2006р. на суму 50 400 грн., за яку розрахувався в безготівковому порядку зі сплатою в ціні товару ПДВ – 8 400 грн. По вказаній операції ТОВ "Ракада" виписало податкову накладну №13 від 14.07.2006р. на підставі якої позивач відніс вказану суму ПДВ до податкового кредиту, що на думку відповідача є незаконним, оскільки ТОВ "Ракада" звітувало з незначними показниками та ПДВ до бюджету не сплачувало, а відтак надмірна сплата ПДВ як передбачено п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97- ВР (далі - Закон № 168/97) відсутня. Тому бюджетне відшкодування за серпень слід зменшити на 8400 грн., оскільки цю суму не можливо підтвердити.

В акті перевірки від 15.12.2006р. зазначено, що позивач оплатив ТОВ "Неос", як одному з постачальників матеріальних цінностей в серпні 2006р. відвантажені матеріали, зокрема ПДВ в ціні товару – 16 666,67 грн.

Враховуючи що у взаєморозрахунках з позивачем постачальник ТОВ "Неос" мав в обсягах реалізації частку 4,8%, а його постачальника – ТОВ "Інтегра-ІТ-2004" не знайдено, тому, на думку податкового органу, позивач завищив суму бюджетного відшкодування за вересень 2006р. на 16 666,67 грн., оскільки неможливо підтвердити заявлену до відшкодування суму ПДВ.

З матеріалів справи вбачається, що в господарських взаєморозрахунках, позивача з контрагентами факт закупки матеріальних цінностей та їх повної оплати в безготівковій формі з оплатою ПДВ у вартості товару відповідачем підтверджено; претензії відповідачем до порядку складання податкових накладних, які свідчили б про відсутність у цих накладних доказової чи юридичної сили, як і до господарських зобов’язань чи угод, не висувались;

Задовольняючи позов, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону, рахується дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону, не підлягають включенню у склад податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 вказаного Закону визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

- при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

- при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2. пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97 якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Тобто до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їх придбанні. При цьому для вказаного віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не передбачено умов про сплату цих сум до бюджету.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 12.04.2007 року з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі постанови Господарського суду Тернопільської області від 26.01.2007 року.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Септіма" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.04.2007 року скасувати та залишити в силі постанову Господарського суду Тернопільської області від 26.01.2007 року по справі № 13/2-57.

Справу № 13/2-57 повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала складена у повному обсязі 30.01.2009р.

З оригіналом згідно