Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді Бутенка В.І.,

суддів: Панченка О.І., Лиски Т.О., Сороки М.О., Весельської Т.Ф.,

при секретарі: Мацюк Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Гагарінського районного суду м. Севастополя від 14 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 15 березня 2007 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Севастопольського міського головного управління земельних ресурсів, Балаклавської районної в м. Севастополі ради про визнання неправомірною бездіяльності з оформлення права власності на земельну ділянку та зобов'язання видати державний акт про право приватної власності на земельну ділянку, -

В січні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з адміністративним позовом до Севастопольського міського головного управління земельних ресурсів, Балаклавської районної в м. Севастополі ради про визнання неправомірною бездіяльності відповідачів з оформлення права власності на земельну ділянку №75 площею 0,0666 га в межах Садівницького товариства (далі - СТ) "Луч" Балаклавського району в м. Севастополі належної йому на праві постійного користування для ведення садівництва та зобов'язання видати на його ім'я Державний акт про право приватної власності на вказану земельну ділянку.

В обґрунтування вимог вказував, що 11.11.2004 року він звернувся до Балаклавської районної ради із заявою про передачу йому у власність спірної земельної ділянки, яка знаходилась у його постійному користуванні з 1978 року, проте відповіді не отримав.

Вважаючи таку бездіяльність неправомірною і такою, що порушує його право на набуття у власність земельної ділянки, він звернувся до суду за правовим захистом.

Постановою Гагарінського районного суду м. Севастополя від 14 листопада 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 15 березня 2007 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на необґрунтованість висновків суду та порушення норм матеріального і процесуального права, просить постановлені по справі судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір є справою адміністративної юрисдикції, з чим помилково погодилася колегія суддів апеляційного суду.

Проте, з обґрунтованістю такого висновку погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Судом першої інстанції встановлено, що 24.09.1995 року ОСОБА_1 було виключено зі списку членів СТ "Луч".

25.04.2004 року на звітних зборах членів СТ "Луч" було затверджено рішення правління про прийом у члени СТ ОСОБА_2 та виділення їй спірної земельної ділянки. Рішенням сесії Балаклавської районної ради №23с-4-399 від 21.12.2005 року вказану земельну ділянку передано у приватну власність ОСОБА_2

Таким чином, фактично спірні правовідносини склалися між користувачами однієї земельної ділянки з приводу правомірності володіння нею третьою особою.

Тобто, предметом спору у даній справі є право користування спірною земельною ділянкою, відновлення порушеного права зі сторони третьої особи, яка, як і позивач, на підставі рішення владного органу претендує на користування землею. Момент виникнення спору про визнання права власності, в даному випадку, передує прийняттю або неприйняттю суб'єктом владних повноважень оскаржуваного рішення.

Слід зазначити, що всі заявлені позовні вимоги об'єктивно тісно пов'язані між собою і відокремити позовні вимоги щодо цивільно-правових відносин від вирішення публічно-правового спору неможливо, а тому вони повинні вирішуватись спільно в порядку цивільного судочинства.

Оскільки між сторонами встановлено наявність спору про право, то це в свою чергу виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст. 221 КАС України, касаційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі не менше п'яти суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених цією главою.

Згідно ч.1 ст. 228 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження в справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 157, 221, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Гагарінського районного суду м. Севастополя від 14 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 15 березня 2007 року - скасувати.

Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Севастопольського міського головного управління земельних ресурсів, Балаклавської районної в м. Севастополі ради про визнання неправомірною бездіяльності з оформлення права власності на земельну ділянку та зобов'язання видати державний акт про право приватної власності на земельну ділянку - закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення до загального суду з позовом в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.