Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретарі Остапенку Д.О.

за участю представників

позивача: Пясецької К.В.

відповідача-1: Лисенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя та Управління Державного казначейства у Запорізькій області

на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 07.06.2006 р.

у справі № 3/3/06-АП

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська промислова група"

до 1. Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя;

2. Відділення Державного казначейства у місті Запоріжжі;

3. Управління Державного казначейства у Запорізькій області

про стягнення бюджетної заборгованості, -

Постановою Господарського суду Запорізької області від 10.02.2006 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постанова мотивована приписами п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.7.5 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", виходячи з яких судом зроблено висновок, що наведені норми, серед обов’язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість, передбачають наявність ще й такої підстави, як сплата цих сум до Державного бюджету України. Оскільки податок на додану вартість до бюджету не надходив, у позивача відсутнє право на отримання відшкодування.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 07.06.2006р. постанову Господарського суду Запорізької області від 10.02.2006р. скасовано та прийнято нову постанову про задоволення адміністративного позову. Стягнуто з Державного бюджету на користь ТОВ "Українська промислова група" 233907,62 грн. бюджетної заборгованості з податку на додану вартість. Присуджено з Державного бюджету України на користь ТОВ "Українська промислова група" судовий збір в сумі 1700,00 грн. та за апеляційною скаргою 850,00 грн.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що податковий орган не довів, що податок на додану вартість не надійшов до Державного бюджету України.

Управління Державного казначейства у Запорізькій області подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення судових витрат в розмірі 2550,00 грн. з Державного бюджету України на користь ТОВ "Українська промислова група" та прийняти нову постанову, якою судові витрати стягнути з ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя. Вважає, що судові витрати не можуть бути стягнуті з Державного бюджету України, оскільки видатки на відшкодування судових витрат за рахунок коштів Державного бюджету України Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) не передбачені. При цьому, посилається на п. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України, згідно із яким при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України (254к/96-ВР) , зазначеного кодексу та Закону про Державний бюджет України.

ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя подала касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", зазначаючи, що право на відшкодування виникає лише при фактичний надмірній сплаті податку на додану вартість, а не із самого факту існування зобов’язання зі сплати податку на додану вартість, отже, без проведення зустрічних перевірок у ланцюгу постачання щодо сплачених сум податку на додану вартість до бюджету, права на відшкодування у покупця немає.

ТОВ "Українська промислова група" у своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу ДПІ у Ордонікідзевському районі м. Запоріжжя просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення – без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача-1, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

За результатами документальної перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість за березень 2005 року ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя 24.05.2005 р. склала довідку № 417/23-221-33273184, якою підтвердила право ТОВ "Українська промислова група" на бюджетне відшкодування 189986,00 грн. протягом місяця з дня подання декларації за березень 2005 року та 58132,35 грн. протягом 30 календарних днів після погашення податкових зобов’язань трьох наступних звітних періодів.

На підставі висновків ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 14.10.2005 р. № 1866, від 11.11.2005 р. № 2060 ТОВ "Українська промислова група" отримала на розрахунковий рахунок бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за березень 2005 року в сумі 14210,73 грн.

Утім, від’ємне значення з податку на додану вартість у розмірі 233907,62грн. залишилося позивачеві невідшкодованим.

Суд касаційної інстанції визнає правильним висновок суду апеляційної інстанції щодо необхідності задоволення позову та стягнення на користь позивача бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 233907,62 грн., однак не може погодитися з мотивами, за яких суд дійшов такого висновку. При цьому виходить з такого.

За виникненням від’ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, наявності факту виконання платником податку вимог закону щодо подання до податкового органу податкової декларації, як то передбачено п.п. 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 цього Закону, позивач має право на відшкодування податку на додану вартість.

Позиція про залежність права платника податку на формування податкового кредиту та, відповідно, права на відшкодування податку на додану вартість, від дотримання його контрагентами у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства щодо сплати податкових зобов’язань, зокрема сплати сум податку на додану вартість до Державного бюджету, суд касаційної інстанції визнає такою, що суперечить вимогам законодавства, зокрема п. 7.4, п. 7.5 та 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , якими визначається порядок та умови формування податкового кредиту платником податку у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), виникнення від’ємного значення з податку на додану вартість та порядок відшкодування від’ємного значення з податку.

Відсутність підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на віднесення позивачем до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість при придбанні товару та на право отримати відшкодування з цього податку у випадку виникне ння його від’ємного значення, оскільки зазначені норми Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) такого підтвердження не вимагають.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції відхиляє доводи податкової інспекції, викладені у касаційній скарзі.

Неможна погодитися і з доводами управління держказначейства, викладеними у касаційній скарзі, щодо необхідності стягнення судових витрат у даній справі з податкової інспекції.

Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , що випливає із ст. 1 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 5 Кодексу передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду адміністративної справи, суд має керуватися виключно положеннями Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Порядок розподілу судових витрат при вирішенні адміністративних справ регламентується статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема частиною 1 якого визначено: якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки обставини у справі встановлені повно та правильно, а неврахування судом апеляційної інстанції наведеної судом касаційної інстанції правової позиції щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування бюджетної заборгованості не призвело до неправильного вирішення справи по суті, суд касаційної інстанції вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції – без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя та Управління Державного казначейства у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 07.06.2006 р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.