Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретарі Остапенку Д.О.

за участю представників

позивача: Формапея О.Л.

відповідача: Бойко О.П., Нестеренко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2005 р.

та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.05.2005 р.

у справі № 38/376

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Дніпроенерго"

до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська

про визнання недійсним рішення, спонукання вчинити дії, стягнення коштів, -

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2005 р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.05.2005 р., позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції від 29.10.2004 р. № 45 про скасування розстрочення (відстрочення) податкових зобов’язань (боргу). В решті позову відмовлено. Стягнуто з Лівобережної МДПІ на користь ВАТ "Дніпроенерго" судові витрати в сумі 203,00 грн.

Лівобережна МДПІ м. Дніпропетровська подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права, зокрема абзаців 1, 4, 12, 23 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", п. 7.8 ст. 7, п.п. 18.1.2 п. 18.1 ст. 18 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

ВАТ "Дніпроенерго" у своїх письмових заперечення на касаційну скаргу просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Податковою інспекцією прийнято рішення № 2-д від 24.04.2001 р. про розстрочення податкового боргу позивача на суму 10200,00грн., на виконання якого з позивачем укладено договір про розстрочення податкового боргу № 2-Д від 24.04.2001 р. з 24.04.2001 р. до 19.02.2005 р.

Ухвалою Арбітражного суду Запорізької області від 12.12.2001 р. у справі №5/5/466 відносно позивача порушено провадження про банкрутство, введена процедура розпорядження майном та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Рішенням № 45 від 29.10.2004 р. скасовано розстрочення (відстрочення) податкових зобов’язань (боргу) у зв’язку з тим, що платник податків накопичує новий податковий борг, тобто не сплачує поточних платежів до бюджету після укладення договору про розстрочення; платник податків своєчасно не сплачує чергової частки розстроченої суми.

Визнаючи недійсним рішення про скасування розстрочення податкового боргу, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дане рішення видане з підстав, які не підлягають застосуванню при наявності розпочатої процедури з банкрутства. При цьому, з посиланням на приписи преамбули Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ (2181-14) , п. 7.8. ст. 7, п.п. 18.1.2 п. 18.1 ст. 18 цього Закону та виходячи з визначення Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) поняття "мораторій", суд зазначив, що з моменту порушення провадження про банкрутство та введення відповідної процедури банкрутства, стягнення податкового боргу платника податків здійснюється виключно у відповідності з нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , у зв’язку з чим, при наявності обставин, які свідчать про розпочату судову процедуру з банкрутства, податковий орган повинен прийняти рішення про дострокове розірвання договору з розстрочення податкового боргу та вжити заходів з його погашення у порядку, передбаченому законодавством про банкрутство.

За наявності факту накопичення платником податків нового податкового боргу, суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією судів попередніх інстанцій щодо відсутності у податкового органу права при наявності розпочатої процедури з банкрутства скасовувати рішення про розстрочення податкового боргу з таких підстав, як накопичення нового податкового боргу та несплата чергової частки розстроченої суми. При цьому, виходить з такого.

Відповідно до п. 7.8. ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ з моменту прийняття ухвали судом про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок сплати податкового зобов'язання або погашення податкового боргу такого платника податків, зазначених у заяві, яка подається до суду, визначається згідно з нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , без застосування норм цього Закону.

Із змісту наведеної норми закону вбачається, що порядок сплати податкового зобов’язання або погашення податкового боргу, визначений Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , поширюється на ті податкові зобов’язання чи податковий борг, які зазначені у заяві кредитора, яка подається до суду згідно із приписами ст. 7, п. 15 ст. 11 та ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", і які виникли до порушення справи про банкрутство.

Оскільки розстрочений податковий борг не є податковим боргом, зазначеним податковою інспекцією у заяві, поданій як конкурсним кредитором у справі про банкрутство, дія п. 7.8. ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ на такий борг не розповсюджується. До скасування договору про розстрочення податкового боргу порядок його сплати регулювався саме таким договором.

Відповідно до п.п. 18.1.2 п. 18.1 ст. 18 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ керівник податкового органу (його заступник) зобов’язаний прийняти рішення про дострокове розірвання договору про розстрочення, що тягне за собою обов’язок платника податків сплатити невнесену суму розстроченого податкового боргу, а також процентів, нарахованих відповідно до підпункту "в" підпункту 18.1.2 цього пункту на таку розстрочену суму податкового боргу, у разі коли платник податків, який уклав договір про розстрочення, до закінчення дії такого договору, накопичує новий податковий борг або не сплачує чергову частку реструктурованого податкового боргу протягом двох податкових періодів, наступних за податковим періодом виникнення такого нового податкового боргу, або податковим періодом, за який сплачується чергова частка реструктурованого податкового боргу.

Отже, податковий орган, скасовуючи договір про розстрочення податкового боргу у зв’язку з накопиченням нового податкового боргу та несплатою чергової частки під час здійснення процедури банкрутства щодо платника податків, діяв у межах приписів п.п. 18.1.2 п. 18.1 ст. 18 Закону України "Про порядо к погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ.

Висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині стягнення з бюджету добровільно погашеної суми податкового боргу на підставі договору про розстрочення податкового боргу є правильними.

Згідно із п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування" платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових) платежів у встановлені законами терміни.

Обов’язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов’язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Факт порушення провадження про визнання платника податків банкрутом не є підставою для стягнення з бюджету добровільно сплачених сум у погашення податкового боргу.

Оскільки обставини у справі встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права при вирішені позову в частині визнання недійсним рішення про скасування розстрочення (відстрочення) податкових зобов’язань (боргу), суд касаційної інстанції вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу та скасувати судові рішення у цій частині із прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову у цій частині, а в решті судові рішення – залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2005 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.05.2005 р. в частині визнання недійсним рішення Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції від 29.10.2004 р. № 45 про скасування розстрочення (відстрочення) податкових зобов’язань (боргу) скасувати та прийняти в цій частині нову постанову.

Відмовити у задоволенні позову про визнання недійсним рішення Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції від 29.10.2004 р. № 45 про скасування розстрочення (відстрочення) податкових зобов’язань (боргу).

В решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2005 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.05.2005 р. залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.