Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - судді Фадєєвої Н.М.

Суддів - Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Леонтович К.Г., Матолича С.В.

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Кримського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.02.2007р. та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.04.2007р. у справі за позовом Кримського обласного відділення ФСЗІ до ПП "Магнолія-меблі" про стягнення штрафних санкцій, -

Доповідач Фадєєва Н.М

Позивач Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів України звернулося до господарського суду з позовом до Приватного підприємства "Магнолія-Меблі" про стягнення штрафних санкцій в розмірі 1975 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідачем не сплачені штрафні санкції за не створення одного робочого місця для працевлаштування інвалідів у 2005р..

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.02.2007р. відмовлено в задоволенні позову.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.04.2007р. апеляційна скарга залишена без задоволення, а постанова господарського суду Херсонської області від 21.12.2006р. – без змін.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, Кримське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати вищезазначені судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Основні правила щодо працевлаштування інвалідів, зокрема, приписи стосовно органів та організацій, що мають здійснювати працевлаштування інвалідів, нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та стягнення штрафних санкцій за його невиконання, містять статті 17- 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ від 21.03.1991 (зі змінами та доповненнями).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Відповідно до частини 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 (314-95-п) , робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідно до пункту 5 Положення, підприємства вживають заходів до створення робочих місць для інвалідів, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення і відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць для інвалідів.

Аналіз положень чинного законодавства України, наведеного вище, дає підстави для висновку, що виконанню органами, вказаними в статті 18 Закону № 875, повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належить зокрема, здійснення заходів зі створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформувати органи про наявність вакантних посад для інвалідів.

Як встановлено судом, звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік за формою № 10-Пх, затвердженим наказом Міністерства праці України від 29.12.2004 № 338 (z1671-04) , відповідач визначив норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на рівні одного місця, зазначив середньооблікову чисельністю штатних працівників облікового складу що працювали у 2005 -14 осіб, з них середньооблікова чисельність штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність - жодного, розмір фонду оплати праці штатних працівників на рівні 58100,00 грн., розмір середньорічної заробітної плати штатного працівника - 4150,00 грн.

В силу пункту 10 Положення, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. Тому безпосереднє створення робочого місця для інваліда здійснюється в кожному окремому випадку спеціально для конкретної особи.

Пунктом 11 Положення, обов'язок по виявленню інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації покладено на місцеві органи соціального захисту населення, а державна служба зайнятості, відповідно до пункту 12

вказаного Положення, сприяє працевлаштуванню інвалідів. З аналізу вищенаведених норм вбачається, що нормами діючого законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок лише по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування. Такий обов'язок у підприємства виникає при наявності відповідної пропозиції органів, вказаних у пункті 10 Положення, чи у разі звернення інваліда самостійно.

Пунктом 14 Положення встановлено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Отже, працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами працевлаштування інвалідів, визначеними у статті 18 Закону України від 21.03.1991 № 875, лише за наявності отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Належним повідомленням протягом звітного періоду про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів є подання звітів за формою державної статистичної звітності № 3-ПН.

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН " Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 244 (z0464-98) , звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно, де проставляється наявність вільних робочих (вакантних посад) в рахунок річної броні, для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у тому числі і інваліди. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під своїми шифрами, для інвалідів це "14".

Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.

Матеріали справи свідчать про те, що у 2005 році відповідачем про можливість працевлаштування інваліда надавались звіти за формою 3-ПН, а також картки вакансій, в яких зазначалось про наявність вільних робочих місць для інвалідів згідно до квоти, яка передбачена статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та характеристика вакантного місця.

Факт неодноразового звернення до державної служби зайнятості підтверджується також листом Сімферопольського міського центру зайнятості №05-1194 від 02.06.2006р. Докази направлення інваліда відповідачу для працевлаштування позивачем суду надані не були.

Отже, приватним підприємством "Магнолія-Меблі" вжито усіх передбачених законодавством заходів для забезпечення нормативу робочих місць щодо працевлаштування інвалідів, що дає підстави суду для звільнення відповідача від господарського-правової відповідальності, передбаченої статтею 218 Господарського кодексу України, та є безумовною підставою для відмови у позові.

Таким чином, оскільки судом встановлено і позивачем не спростовано, що відповідач інформував органи, зазначені у статті 18 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" про наявні вільні робочі місця для інвалідів, працевлаштування яких не відбулося незалежно від нього, суд дійшов правомірного висновку про відсутність вини приватного підприємства "Магнолія-Меблі" в невиконанні нормативу з працевлаштування інвалідів та з цих підстав обґрунтовано відмовив в задоволенні позову.

При таких обставинах колегія суддів вважає, що у відповідача відсутнє порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) .

Судом рішення ухвалене з додержанням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, не допущено порушень норм процесуально права при вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Кримського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.02.2007р. та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.04.2007р. у справі № 2-6/1088-07А - без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.