К-36107/06 Про стягнення коштів - 09.10.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постанову судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області від 30 жовтня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15. ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_2, ОСОБА_39, ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області, Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі Житомирської області, Обласного центру з нарахування і виплати пенсій та допомоги Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації про стягнення коштів,

У липні 2005 року позивачі звернулися в суд з вказаним адміністративним позовом.

Посилалися на те, що відповідачі в порушення вимог статей 37 і 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" сплачують компенсації, що не співвідносяться з мінімальною заробітною платою, встановленою законами України, внаслідок чого за період з 01 липня 2002 року по 30 червня 2005 року не повністю сплачено допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та доплату як непрацюючим пенсіонерам, що проживають на території радіоактивного забруднення, внаслідок чого виникла заборгованість.

Просили суд стягнути на кожного позивача виниклу заборгованість:

- з Обласного центру з нарахування і виплати пенсій та допомоги Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації - на підставі статті 37 вказаного Закону в сумі 2 914 грн.;

- з Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі Житомирської області - на підставі статті 39 вказаного Закону в сумі 14 570 грн.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 10 січня 2006 року позов задоволено.

Постановою судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області від 30 жовтня 2006 року скасовано рішення суду першої інстанції та в задоволенні позову відмовлено.

В касаційних скаргах позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначали, зокрема, що апеляційним судом невірно застосовані положення Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачі є потерпілими від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, постійно проживають на території радіоактивного забруднення, яку віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Їм призначено пенсію за віком на підставі Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

На реалізацію положень статей 37 й 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , відповідачі виплачували позивачам доплати та компенсації, які обчислювали на підставі постанов Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та від 03 січня 2002 року №1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) .

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) Кабінету Міністрів України надано право лише проводити роз'яснення порядку застосування Закону, а саме здійснення застосування норм, в яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата. Встановлені постановами Кабінету Міністрів України суми, з яких обчислювалися компенсації та доплати, зменшували гарантовані державою виплати, тому відповідачі не повинні були їх застосовувати.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, виходив з того, з того, що розмір виплачуваних позивачам компенсацій та доплат не був нижчим від встановленого законодавством. Компенсації та доплати виплачувалися в межах існуючих фінансових можливостей держави, виходячи з сум, встановлених відповідними постановами Кабінету Міністрів України.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, зокрема, в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати.

Статтею 39 вказаного Закону було встановлено підвищення пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, зокрема, в зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати.

Правовий аналіз вказаних норм закону свідчить про те, що в період з липня 2002 року по липень 2005 року законодавець не вносив до них змін, які встановлюють інші, крім мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, критерії нарахування виплат, або обмежують їх розмір.

Таким чином, вихідними критеріями обрахунку спірних сум виплат виступали: мінімальна заробітна плата, розмір якої у зазначений позивачами період часу змінювався законодавцем 7 разів і складав від 165,00 грн. до 310,00 грн. на місяць, та мінімальна пенсія за віком, розмір якої змінювався законодавцем 3 рази і складав від 47,30 грн. до 332,00 грн. на місяць. Конкретний розмір мінімальної заробітної плати встановлювався спеціальними законами (у 2002 - 2003 роках) або Законом про Державний бюджет на відповідний рік (2004 - 2005 роки). Зміст законів України, якими встановлювалися розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування цих розмірів для реалізації положень статей 37 й 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Тільки стаття 2 Закону України від 13 грудня 2001 року "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік" містила застереження Кабінету Міністрів України до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, здійснювати застосування цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на 2002 рік.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, вирішуючи даний спір суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що при визначенні розміру виплат застосуванню підлягають саме статті 37 й 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , а не постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та від 03 січня 2002 року №1 (1-2002-п) "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету", які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Разом з тим при розгляді справи судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права, які призвели до ухвалення помилкових рішень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною третьою статті 159 вказаного Кодексу визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи даний спір щодо виплати позивачам передбачених законом сум, суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог статті 2 та частини третьої статті 159 Кодексу не дослідили і не дали правової оцінки законодавчим актам, які визначають правосуб'єктність відповідачів, їх права та обов'язки у сфері публічних відносин, чи є вони належними відповідачами по всіх заявлених вимогах.

Зокрема, суди не з'ясували, до відання кого з суб'єктів владних повноважень входить обов'язок проводити нарахування конкретних сум виплат, передбачених статтями 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Статтею 63 вказаного Закону передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідачів на користь позивачів певних сум, суд першої інстанції не з'ясував, чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунки відповідача для виплати їх особам, потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи; з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти; чи має право відповідач проводити заявлені позивачами виплати за рахунок інших платежів, тощо. Суди не дослідили і не проаналізували закони України про Державний бюджет на відповідні роки, в яких визначено розміри видатків, що направляються органам Пенсійного фонду України та управлінням Міністерства праці і соціального захисту населення для реалізації виплат потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 10 січня 2006 року та постанову судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області від 30 жовтня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.