Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Конюшка К.В.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретарі: Остапенку Д.О.

за участю представників:

позивача: не з’явився.

відповідача 1: Здановського А.Г.

відповідача 2: не з’явився.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя

на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 15.11.2004

у справі № 23/203

за позовом Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Оборонресурс"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет"

про визнання угоди недійсною, -

ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя заявлено позов про визнання недійсною угоди, оформленої договором №65/АМК від 31.07.2003 між ТОВ "Оборонресурс" та ПП "Укрмет" на підставі статті 49 ЦК УРСР, як такої, що укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зобов’язати ТОВ "Оборонресурс" повернути ПП "Укрмет" все отримане по угоді та стягнути з ПП "Укрмет" все одержане ним по угоді у доход держави.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.09.2004 позов задоволено.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 25.11.2004 рішення місцевого господарського суду скасовано. В позові відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав його невідповідності діючому законодавству.

Позивач та відповідач-2 представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені. Справу розглянуто відповідно до вимог ч.4 ст. 221 КАС України.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Позивачем була проведена комплексна документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ "Оборонресурс" за період з 01.07.2003 по 31.12.2003, за наслідками якої складено акт №41/23-2/31094696 від 29.04.2004.

Перевіркою встановлено, що 31.07.2003 між відповідачами укладено договір №65/АМК, за умовами якого ТОВ "Оборонресурс" передає у власність, а ТОВ "Укрмет" зобов’язується прийняти та оплатити товар (металобрухт), згідно специфікації №1 від 01.08.2003.

Документально підтверджено поставку відповідачу-2 товару (металобрухту 5А1) в кількості 289,37 т, та проведення розрахунку на загальну суму 125158,89 грн.

12.07.2001 відповідачем-1 отримано ліцензію №215010 серії АА на заготівлю, переробку металобрухту чорних металів, в якій зазначено місцезнаходження юридичної особи згідно первинного Статуту.

У 2002 році ТОВ "Оборонресурс" було здійснено зміну юридичної адреси, що було відображено в реєстраційних документах 07.08.2002.

Рішенням постійнодіючої ліцензійної комісії Мінпромполітики України з питань ліцензування заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів від 15.04.2004, прийнятого на підставі протоколу №172, визнано недійсною ліцензію видану ТОВ "Оборонресурс" у зв’язку з не переоформленням її у визначений законом термін.

У зв’язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорюваний договір було укладено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, дійшов висновку про відсутність умислу на укладання протиправної угоди, оскільки в рішенні постійно діючої комісії не зазначено з якого моменту ліцензія визнається недійсною, з аналізу змісту Порядку формування, ведення і користування відомостями ліцензійного реєстру та подання їх до Єдиного ліцензійного реєстру, ліцензія вважається недійсною з дати прийняття про це рішення компетентного органу, у зв’язку з чим в позові відмовив.

Судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову в позові про визнання угоди недійсною. Водночас з обґрунтуванням такого рішення погодитися не можна.

Відповідно до статті 49 ЦК УРСР недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу – в обох сторін чи в однієї, від виконання угоди – обома сторонами чи однією.

На час ухвалення рішень у справі суди не мали правових підстав для застосування санкцій, установлених цією нормою.

1 січня 2004 року згідно з пунктами 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) набрав чинності цей Кодекс і втратив чинність ЦК УРСР (1540-06) .

У ЦК України (435-15) не передбачені такі публічно-правові санкції за укладення недійсної угоди, які були встановлені статтею 49 ЦК УРСР, а саме стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за цією угодою. За змістом статті 228 ЦК України наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок, є двостороння реституція.

Із частини другої статті 5 ЦК України випливає, що цей Кодекс має зворотну дію в часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Таким чином, застосування судом при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на час виконання угоди, але не були передбачені ЦК України (435-15) на день ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є помилковим.

Не могли бути застосовані судами в цьому випадку і санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, передбачені Господарським кодексом України (436-15) (далі – ГК), що містить норми, які за предметом регулювання й установленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.

Згідно з частиною першою статті 207 ГК, який набрав чинності 1 січня 2004 року, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині. За вчинення таких правочинів застосовуються конфіскаційні санкції, передбачені частиною першою статті 208 цього Кодексу.

Однак відповідно до пункту 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК наведені положення цього Кодексу застосовуються за порушення правил здійснення господарської діяльності, вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, а за порушення, вчинені до набрання ними чинності, – лише в разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за ці порушення.

Проте помилковість мотивів відмови у позові не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення у цій частині.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 15.11.2004 – залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.