К-20575/06 Про скасування податкового повідомлення-рішення (ПДВ) - 24.09.2008 Прийняття

Постановою Господарського суду Запорізької області від 23.01.2006 р. позов задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Гуляйпільському районі Запорізької області від 03.10.2005 р. № 0003762302/0. Судові витрати присуджені з державного бюджету.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 28.03.2006 р. рішення суду першої інстанції змінено та викладено його резолютивну частину у редакції, за якою позов задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Гуляйпільському районі Запорізької області від 03.10.2005 р. № 0003762302/0 в сумі 36361,4 грн. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ДПІ у Гуляйпільському районі Запорізької області на користь ПСП "Левадне" 84,91 грн. держмита та 117,88 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з ПСП "Левадне" не користь державного бюджету 4 коп. державного мита за перегляд апеляційної скарги.

ДПІ у Гуляйпільському районі Запорізької області подала касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог по податковому повідомленню-рішенню №0003762302/0 від 03.10.2005 р. в сумі 36361,4 грн. та скасувати постанову суду першої інстанції. Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. Посилається на порушення судами норм матеріального права.

ПСП "Левадне" у своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу просить скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції – без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Актом перевірки № 014/2300-31097758 від 14.04.2005 р. зафіксовані порушення ПСП "Левадне" вимог п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану ва ртість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, яке полягало у заниженні підприємством податкових зобов’язань з податку на додану вартість за лютий 2003 року на 1833 грн. із вартості реалізованої пшениці та за вересень 2004 року на 12011 грн. із вартості реалізованого насіння соняшника. Податковою інспекцією також встановлено, що підприємством списувалися запасні частини на комбайн та мотоцикл, які не обліковані по бухгалтерському обліку, і на які не нараховуються амортизаційні відрахування, у зв’язку з чим зроблені висновки про відчуження запасних частин або реалізацію на суму 10642,76 грн. та заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість на суму 2128,55 грн. Всього підприємством по загальній декларації занижено податку на додану вартість на суму 15972 грн.

На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення №0003762302/0 від 03.10.2005 р. про визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 36398,9 грн., в тому числі 24278грн. основного платежу та 12120,9 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про відсутність у податкового органу підстав для висновків про заниження позивачем податкових зобов’язань з податку на додану вартість нібито за операціями з реалізації запасних частин на комбайн і мотоцикл. Списання запасних частин для орендованого майна не може вважатися операцією з відчуження або поставки товарів (робіт, послуг) лише з тих підстав, що стосовно орендованого майна допущені певні порушення правил бухгалтерського обліку.

Як було достовірно встановлено судами попередніх інстанцій, комбайн та мотоцикл перебували в орендному користуванні позивача згідно договорів оренди з метою використання у власній господарській діяльності, тому витрати, спрямовані на використання орендованих технічних засобів, є валовими витратами у розумінні п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, відповідно, віднесення сплачених (нарахованих) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідає вимогам п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР. Порушення правил ведення бухгалтерського обліку, а саме: відсутність обліку орендованих транспортних засобів на позабалансовому рахунку, не є підставою для визначення позивачеві податкових зобов’язань з податку на додану вартість за операціями з відчуження, які фактично не здійснювались.

За відсутності належних доказів на підтвердження операції з придбання позивачем зернової продукції, у податкового органу були відсутні підстави для висновку про те, що продукція позивачем не була власного виробництва, а була придбана. Такими доказами можуть бути первинні документи на підставі яких можливо достеменно встановити факт придбання позивачем зернової продукції у спірний період та у спірних обсягах, наприклад: договори на придбання зернової продукції, видаткові та податкові накладні, акти прийому-передачі, розрахункові документи тощо. Безпідставні висновки податкового органу призвели до помилкової позиції щодо необхідності виключення податку на додану вартість із спеціальної декларації та визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість у загальній декларації.

Позиція суду першої інстанції щодо неправомірності визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій за неперерахування на спеціальний рахунок (використання не за цільовим призначенням) коштів, які згідно із приписами п.11.29. ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (із змінами, внесеними Законом України від 18.01.2001 р. №2233-ІІІ (2233-14) ) залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення, є правильною.

Вказаною нормою Закону, а також п.п. 4, 5 абз. 2 п. 4 "Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 р. № 271 (271-99-п) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), передбачено у разі нецільового використання акумульованих коштів їх стягнення до Державного бюджету України в безспірному порядку.

Отже, законодавством передбачені наслідки використання коштів не за цільовим призначенням у вигляді їх стягнення до Державного бюджету України. Проте, ці наслідки не можна ототожнювати із відповідальністю у вигляді штрафу, яка застосовується на підставі Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ (2181-14) шляхом його визначення податковим повідомленням-рішенням.

За відсутності підстав, викладених у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, податковий орган неправомірно визначив позивачеві штраф у відповідності до вимог п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 р. від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ.

Кошти, які мають обліковуватися на спецрахунку з податку на додану вартість згідно із приписами наведеного законодавства не відповідають ознакам податкового зобов’язання, встановленим п.1.2., 1.3 Закону України Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000р. №2181ІІІ.

Враховуючи приписи ст. 41 Конституції України, за якими ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, суд касаційної інстанції вважає, що орган державної податкової служби, який здійснює контроль за дотриманням порядку використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками, мав правильно обрати спосіб реалізації стягнення таких коштів до Державного бюджету, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом про стягнення таких коштів.

За змістом п. 11 ст. 11 Закону України "Про Державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. № 509-XII органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.

З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції була помилково змінена постанову суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні позову у цій частині.

Оскільки у справі немає необхідності досліджувати нові докази та встановлювати обставини, а постанова суду апеляційної інстанції є помилковою лише в частині, суд касаційної інстанцій вважає за правильне змінити постанову суду апеляційної інстанції, якою залишити без змін постанову суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Гуляйпільському районі Запорізької області задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 28.03.2006р. змінити, виклавши її резолютивну частину у такій редакції:

"Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гуляйпільському районі Запорізької області залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Запорізької області від 23.01.2006 р. – без змін.".

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.