Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої –Васильченко Н.В., суддів - Гончар Л.Я., Шкляр Л.Т., Матолича С.В., Харченка В.В., при секретарі Мельник І.М., за участі представника скаржника Ірха О.В., відповідача Шевченко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду в Сосницькому районі на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 березня 2007 року у справі за позовом сільськогосподарського виробничого кооперативу "Зоря" до управління Пенсійного фонду в Сосницькому районі про зобов’язання вчинити дії, -

Постановою Господарського суду Чернігівської області від 30 листопада 2006 року було відмовлено у задоволенні позовних вимог сільськогосподарського виробничого кооперативу "Зоря" до управління Пенсійного фонду в Сосницькому районі про визнання неправомірними дій відповідача стосовно визначення розміру сум до відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за 2005 рік та визнання недійсними розрахунків фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, зобов’язання відповідача здійснити перерахунок сплачених позивачем 13541,57 грн., зарахувавши зазначену суму в рахунок майбутніх платежів.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01 березня 2007 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, управління Пенсійного фонду в Сосницькому районі звернулося з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 березня 2007 року та залишити рішення суду першої інстанції без змін, мотивуючи це порушення норм матеріального права судом апеляційної інстанції.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Пунктом 7 частини 1 статті 64 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" серед інших повноважень органам Пенсійного фонду надано право стягувати з платників страхових внесків несплачені суми страхових внесків.

Статтю 1 зазначеного Закону страхові внески визначено як кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону. Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) відшкодування виплаченої пенсії, призначеної на пільгових умовах, не віднесено до складу внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

Та обставина, що фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є об’єктом оподаткування збором на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (поряд із іншими виплатами на користь найманих працівників) не відносить зазначені витрати до кола загальнообов’язкових платежів.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з пунктом 15 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Однак частину другу статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка передбачала, що підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду України плату, що покриває витрати на виплату і доставку пенсій відповідно до пунктів "б" - "з" цієї статті до досягнення працівником пенсійного віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, в розмірі 50 процентів по пенсіях, призначених у 1991 році, 60 процентів - у 1992 році, 70 процентів - у 1993 році, 80 процентів - у 1994 році, 90 процентів - у 1995 році і 100 процентів - з 1996 року було виключено відповідно до Закону України від 17 лютого 2000 року №1461-III (1461-14) , "Про внесення змін до деяких законів України".

Отже, в момент прийняття Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , Закон України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) не передбачав обов’язку відшкодування підприємствами виплачених працівникам відповідача пільгових пенсій на підставі статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що позбавляє загальне відшкодування пільгових пенсій статусу загальнообов’язкового платежу.

Однак згідно з абзацом четвертим підпункту 1 пункту 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Отже, зазначеною нормою абзацу четвертого підпункту 1 пункту 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язков е державне пенсійне страхування" (1058-15) прямо визначено обов’язок підприємств тільки стосовно відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Судами першої та другої інстанцій було встановлено, що працівникам позивача пенсії було призначено на підставі пунктів "б"-"з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Оскільки список №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений Кабінетом Міністрів України, віднесено до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", то висновок суду апеляційної інстанції про відсутність законодавчо встановленого обов’язку відповідача зі сплати відшкодування вбачається обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що судом повно та всебічно досліджені матеріали справи, вірно встановлений характер спірних правовідносин і до їх вирішення вірно застосовані норми матеріального права. Порушень норм процесуального закону при цьому колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів –

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду в Сосницькому районі залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 березня 2007– без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.