Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої –Васильченко Н.В., суддів - Гончар Л.Я., Шкляр Л.Т., Матолича С.В., Харченка В.В., при секретарі Мельник І.М., за участі представника скаржника Єршова Ю.В., відповідача Мартиненко Н.В. та Лашиної Т.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу статутного територіально-галузевого об’єднання "Південна залізниця" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29 січня 2007 року у справі за позовом статутного територіально-галузевого об’єднання "Південна залізниця" до Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області про визнання неправомірним рішення, -

Постановою Господарського суду Харківської області від 9 листопада 2006 року було задоволено позовні вимоги статутного територіально-галузевого об’єднання "Південна залізниця" до Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області про визнання неправомірним рішення №310-П від 18 травня 2005 року про застосування до позивача фінансових санкцій.

Зазначене судове рішення вмотивовано тим, що вартість безкоштовних квитків для проїзду залізничними транспортом, як надаються працівникам залізниці не включається до фонду заробітної плати і не є базою для нарахування внесків.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29 січня 2007 року вищезазначене рішення суду першої інстанції скасоване та прийнято рішення про відмову в задоволенні позову.

При цьому суд апеляційної інстанції послався на обґрунтованість рішення відповідача.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням суду апеляційної інстанції СТДГО "Південна залізниця" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29 січня 2007 року, залишивши в силі постанову Господарського суду Харківської області від 9 листопада 2006 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема норм частини першої статті 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно з яким збір нараховується на суми будь – яких заохочувальних та компенсаційних виплат.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески до солідарної системи нараховуються для роботодавця - на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) , виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності;

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995р. № 108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена ст. 2 вказаного закону і складається із основної заробітної плати, додаткової та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно із ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 16 Закону України "Про залізничний транспорт" соціальний захист працівників залізничного транспорту загального користування здійснюється у встановленому порядку згідно з чинним законодавством України. Працівники залізничного транспорту загального користування та члени їх сімей (утриманці) користуються правом на безплатний проїзд залізничним транспортом. Порядок та умови надання цих та інших пільг встановлюються Кабінетом Міністрів України, колективними договорами та угодами. За працівниками підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які були переведені на іншу роботу в цій галузі або в інші галузі внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання або якщо вони вийшли на пенсію по інвалідності чи за віком, зберігаються право на безплатний проїзд залізничним транспортом та інші пільги, які встановлені законодавчими актами України для працівників залізничного транспорту, колективними договорами та угодами. Постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію частини другої та третьої статті 16 Закону України "Про залізничний транспорт" від 21 лютого 2001 р. № 160 (160-2001-п) встановлено, що витрати підприємств залізничного транспорту, пов’язані з безоплатним проїздом зазначених осіб, не включаються до складу валових витрат цих підприємств.

Проаналізувавши зазначені норми законодавства, суд касаційної інстанці ї знаходить правильною позицію місцевого господарського суду, що надане законом право працівників залізничного транспорту на безоплатний проїзд залізничним транспортом є соціальним захистом, яке також зберігається за працівниками залізничного транспорту, які вийшли на пенсію, або були переведені на іншу роботу в цій галузі внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання.

Втрати, пов’язані із користування працівниками залізничного транспорту наданими законом пільгами у вигляді безоплатного проїзду, не можуть бути складовою фактичних витрат на оплату праці.

Колегія суддів дійшла думки, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин і обґрунтовано застосував норми матеріального права до їх вирішення. Порушень норм процесуального закону при цьому суд першої інстанції не допустив.

Суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до вимог закону.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223 226, 230, 231 КАС України (2747-15) , колегія суддів –

Касаційну скаргу статутного територіально-галузевого об’єднання "Південна залізниця" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29 січня 2007 року по справі №АС41/271-06 скасувати.

Залишити в силі постанову Господарського суду Харківської області від 9 листопада 2006 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.