Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Бившевої Л.І., Карася О.В., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.

при секретарі: Прудкій О.В.

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова

на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2006 року

у справі №АС-13/248-06

за позовом Міського споживчого товариства "КООП-Сільгосппродукти"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова

про визнання недійсним рішення,-

У травні 2006 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Київському районі м.Харкова №0001731502/0 від 07.04.2006р., №0001731502/1 від 12.05.2006р. про застосування штрафних санкцій в розмірі 170,00грн..

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач вважає здійснену контролюючим органом перевірку незаконною та необґрунтованими вимоги відповідача про зобов’язання подання розрахунку земельного податку та його сплату, оскільки ним самостійно було подано до податкової інспекції такий розрахунок та вимог про зобов’язання або будь-які інші рішення щодо примусового стягнення цих сум у відношенні підприємства не приймалось.

Постановою господарського суду Харківської області від 25 липня 2006 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено. Судове рішення мотивоване тим, що податковою інспекцією були виконані всі приписи податкового законодавства при проведенні перевірки підприємства та виявлено порушення позивачем приписів ст. 14 Закону України "Про плату за землю" .

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2006 року постанову суду першої інстанції було скасовано та прийнято нове рішення, яким позовну заяву міського споживчого товариства "КООП-Сільгоспродукти " залишено без розгляду.

Скасовуючи постановлене судом першої інстанції рішення, Харківський апеляційний господарський суд виходив з того, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Однак позивачем в позовній заяві не були викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та в подальшому ці недоліки позивачем не були усунуті при розгляді зазначеної справи в суді апеляційної інстанції.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2006р. як таку, що ухвалено з порушенням норм процесуального права, та залишити без змін постанову господарського суду Харківської області від 25 липня 2006р..

У письмовій заяві позивач підтримав вимоги щодо скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, а також вказує на неправомірність відмови йому у задоволенні позовних вимог під час розгляду справи судом першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ДПІ у Київському районі м.Харкова підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем взагалі не обґрунтовано позовну заяву, яка була предметом розгляду у суді першої інстанції, не зазначено в чому саме полягають порушення, які допущені відповідачем, які норми права ним порушені, які саме дії відповідача є неправомірними та у чому полягає їх неправомірність. Крім того, інших доказів на підтвердження своїх позовних вимог позивач не надав.

Підстави для залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі для суду апеляційної інстанції встановлені у ст. 203 КАС України, а саме, вказно, що суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення першої інстанції і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Так, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що з огляду на не дотримання позивачем зобов’язання щодо добросовісного користування належними стороні правами та обов’язками та не відповідність позову вимогам п.4 ч.1, ч.2 ст. 106 КАС України, позовна заява підлягає залишенню без розглядуна підставі п.7 ч.1 ст. 155 КАС України.

Проте, судова колегія касаційної інстанції не може погодитись із таким висновком суду апеляційної інстанції.

Завданням адміністративного судочинства, зокрема, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Стаття 8 КАС України яка тлумачить принцип верховенства права яким керуються судді при здійснення правосуддя, визначає, що звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) гарантується.

До того ж, статтею 6 КАС України передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена.

За таких обставин, керуючись ст. 159 КАС України, приймаючи рішення у даній справі суду апеляційної інстанції необхідно було всебічно з’ясувати обставини справи і ухвалити судове рішення на підставі наявних у ній доказів.

Крім того, вирішення справи судом на підставі положень КАС України (2747-15) передбачає, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи.

Частиною 2 ст. 227 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що судом другої інстанції з’ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судом попередньої інстанції всім обставинам справи.

Враховуючи наведене, ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2006р. підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду інстанції апеляційної.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова - задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2006 року – скасувати та направити на новий апеляційний розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.