Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

У травні 2006 року Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до КП "Житсервіс-2" про стягнення 4182грн. 98коп. – суми несплачених штрафних санкцій за недотримання у 2005 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбаченого ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Постановою Господарського суду Одеської області від 16.10.2006 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 14.12.2006 року, в позові відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодилась колегія суду апеляційної інстанції, виходив з того, що Фондом соціального захисту інвалідів неправомірно були застосовані до відповідача штрафні санкції за невиконання у 2005 році, передбаченого Законом нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки свої обов’язки щодо цього він виконав належним чином, що підтверджується наявними матеріалами справи.

Не погоджуючись з рішенням судів Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права позивач ставить питання про скасування постановлених по справі рішень та прийняття рішення про задоволення позовних вимог.

Так, скаржник вважає, що виконанню відповідними органами обов’язку працевлаштування інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належить, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць і працевлаштування на ньому інваліда, інакше місце вважається не створеним.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі – Закон), для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Судами встановлено, що відповідач згідно поданої держаної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма №10-ПІ поштова річна) за 2005 рік повинен був створити у 2005 році 2 робочих місць для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 47 осіб), а фактично на підприємстві було працевлаштовано 1 інваліда.

Згідно вимог ст. 20 Закону, підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднані), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. У зв’язку з цим, на думку позивача, до відповідача повинні бути нараховані суми несплачених штрафних санкцій у розмірі 4182грн. 98 коп.

Згідно з п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 р. N314 (314-95-п) , робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участі представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що КП "Житсервіс-2" протягом 2005 року інформувало визначені законодавством органи про створені робочі місця та вакансії для працевлаштування інвалідів шляхом надання звітів про наявність робочого місця та потребу у працівниках формою № 3-ПН.

Відповідно до листа Ізмаїльського міського центру зайнятості до КП "Житсервіс-2" протягом 2005 року інваліди для працевлаштування не направлялись.

Аналіз положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) дає підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця (така правова позиція відповідає практиці Верховного Суду України – постанова від 20.07.2004р. по справі №2-23/9789-03).

Крім того, судами вірно встановлено те, що в діях відповідача відсутній склад господарського правопорушення, тому відповідно необґрунтованими є вимоги позивача щодо стягнення пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про те, що КП "Житсервіс-2" вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про те, що суди повно з’ясували обставини справи і дали їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які потягли б за собою скасування чи зміну прийнятого у справі судового рішення, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову Господарського суду Одеської області від 16.10.2006 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 14.12.2006року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Направляємо копію ухвали від 18.09.2008 року за касаційною скаргою Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Господарського суду Одеської області від 16.10.2006 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 14.12.2006року по справі №11/250-06-7291А за позовом Прокуратури м. Ізмаїла в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Житсервіс-2" про щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 4182грн. 98 коп.

Направляємо матеріалисправи №11/250-06-7291А за позовом Прокуратури м. Ізмаїла в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Житсервіс-2" про щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 4182грн. 98 коп.