Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

головуючого-судді - Бутенка В.І.,

суддів: Горбатюка С.А.,

Лиски Т.О.,

Мироненка О.В.,

Штульмана І.В.,

при секретарі Мацюк Т.С.,

за участю представника Генеральної прокуратури України Кудінова Ю.М. та представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом прокурора Хортицького району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя до Закритого акціонерного товариства "Теплоенергія", Закритого акціонерного товариства "Капітал-Т" про визнання недійсними договорів, -

У березні 2006 року прокурор Хортицького району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визнати недійсними угоди № 4 від 15.01.2002 року, № 9 від 15.01.2002 року та № 10 від 15.01.2002 року, укладені між ЗАТ "Теплоенергія" та ЗАТ "Капітал-Т", за умовами яких ЗАТ "Капітал-Т" купив об'єкти нерухомості: гараж №3, гараж № 4, семисекційне побутове приміщення та бокс для господарських потреб, які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул.. Задніпровська, 5.

В обґрунтування своїх вимог вказував, що при укладанні вказаних договорів генеральному директору ЗАТ "Теплоенергія" ОСОБА_2 було відомо, що ЗАТ "Капітал-Т" зареєстровано в Хортицькій районній адміністрації м. Запоріжжя 29.01.2002р. і в той же день внесено до ЄДРПОУ за № 31831227 та дозвіл на виготовлення печатки і печатку ЗАТ "Капітал-Т" отримані в дозвільній системі ЗДУ УМВС України в Запорізькій області 05.02.2002р.

Посилаючись на те, що договори укладалися, а майно передавалося на той момент, коли підприємство ЗАТ "Капітал-Т" не було за реєстровано, а також не мало печатки позивач вважає, що спірні угоди укладені з порушенням вимог чинного законодавства.

Постановою господарського суду Запорізької області від 11 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 26 липня 2006 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі ЗАТ "Теплоенергія" просить скасувати вказане судове рішення та направити справу на новий судовий розгляд.

При цьому товариство посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Прокурор Хортицького району м. Запоріжжя у своїх запереченнях вважає доводи касаційної скарги безпідставними, а судові рішення законними і обґрунтованими.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 15 січня 2002 року між ЗАТ "Теплоенергія" в особі генерального директора ОСОБА_2 та ЗАТ "Капітал-Т" в особі директора ОСОБА_3 укладено договори купівлі-продажу №4, №9 та № 10, за умовами яких ЗАТ "Капітал-Т" придбало об'єкти нерухомості: гараж №3, інвентарний номер 8100003; гараж №4, інвентарний номер 8100004; семисекційне побутове приміщення, інвентарний 8100512 та бокс для господарських потреб інвентарний номер 8100005, які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Задніпровська,5.

Вироком Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2005 року визнано винними ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 366, ч.2 ст. 364 та ч.1 ст. 368 КК України, а також ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 366, ч.2 ст. 364 КК України.

При цьому вказаним вироком встановлено, що у лютому 2002 року зазначені особи, виконуючи адміністративно-розпорядчі та організаційні обов'язки, уклали фіктивні договори щодо придбання вищезгаданих об'єктів нерухомого майна та внесли до них відомості, що не відповідають дійсності.

Таким чином, приймаючи рішення про задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що в ході судового розгляду здобуто достатньо доказів на підтвердження наявності у діях відповідачів умислу на укладення угоди з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Однак такий висновок є таким, що суперечить вимогам закону і не підтверджений наявними матеріалами справи.

Так, за змістом статті 49 ЦК УРСР недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди - обома сторонами чи однією.

01 січня 2004 року, згідно з пунктами 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , ЦК УРСР (1540-06) від 18 липня 1963 року втратив чинність.

Судами попередніх інстанцій не було враховано, що Цивільним кодексом України (435-15) , який набрав чинності з 1 січня 2004 року, не передбачені такі публічно-правові санкції за укладення недійсної угоди, які були встановлені статтею 49 ЦК УРСР, а саме стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, укладеною з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Згідно із ст. 228 ЦК України наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок, є двостороння реституція.

Відповідно до ч.2 статті 5 ЦК України, цей кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

З наведеного вбачається, що на момент ухвалення рішень у справі суди не мали правових підстав для застосування санкцій статті 49 ЦК УРСР.

Таким чином, застосування судом при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент виконання угоди, але не були передбачені ЦК України (435-15) на день ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є помилковим.

Водночас у цьому випадку, не могли бути застосовані судами і санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України (436-15) (далі - ГК України (436-15) ).

Згідно з частиною 1 статті 207 цього Кодексу, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215, частиною 2 статті 228 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ (509-12) , можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. За змістом частини 1 статті 208 ГК України застосування передбачених нею санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Ці санкції не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування зазначених санкцій необхідна наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, учинення удаваного правочину з метою приховати ухилення від сплати податків.

Відповідно до частини 1 статті 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої і апеляційної інстанцій при розгляді даної справи допустили порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення ними незаконних судових рішень.

Відповідно до вимог ст. 227 КАС України оскаржені судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, під час якого суду слід врахувати наведене та у відповідності із вимогами закону вирішити даний спір.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 232 КАС України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Теплоенергія" задовольнити.

Постанову господарського суду Запорізької області від 11 травня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 26 липня 2006 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.