Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.І., Панченка О.І., Лиски Т.О., Штульмана І.В., Мироненка О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1на постанову апеляційного суду Луганської області від 22 січня 2007 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1до Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі міста Луганська про визнання неправомірними дій щодо відмови у перерахунку розміру пенсії, -

У вересні 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого вказував, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії. Внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, його визнано інвалідом II групи. На підставі Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) (надалі - Закон №796-ХІІ (796-12) ) йому призначено пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю, розмір яких, на думку заявника, повинен визначатися, виходячи з мінімальної пенсії за віком.

Проте, відповідачем такі виплати здійснювались відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) (надалі - Постанова КМУ №1) виходячи з базової величини для обчислення конкретних державних пенсій та додаткових пенсій за шкоду заподіяну особам, віднесеним до 1 категорії.

ОСОБА_1. вважав, що дії відповідача носять протиправний характер і просив суд визнати неправомірною відмову УПФ України в Артемівському районі міста Луганська та зобов'язати відповідача нарахувати йому пенсію в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячну додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи із встановленого розміру мінімальної пенсії за віком станом 2005 рік.

Постановою Артемівського районного суду м. Луганська від 20 листопада 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено в повному обсязі. Суд визнав дії УПФ України в Артемівському районі міста Луганська щодо відмови у перерахунку пенсії позивача неправомірними та зобов'язав відповідача зробити перерахунок пенсії ОСОБА_1 як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії інваліду ІІ групи з 01.01.2005 року у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.

Постановою апеляційного суду Луганської області від 22 січня 2007 року апеляційну скаргу УПФ України в Артемівському районі міста Луганська було задоволено та скасовано постанову суду першої інстанції.

Ухвалено нову постанову, якою в задоволені позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, а постанову Артемівського районного суду м. Луганська залишити в силі.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен здійснити нарахування та виплату пенсій позивачу виходячи з їх розмірів, встановлених Законом №796-ХІІ (796-12) , а не постановою Кабінету Міністрів України №1.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Так, відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України №796-ХІІ (796-12) .

Судом першої інстанції встановлено, і це не заперечують сторони, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії. Внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, його визнано інвалідом II групи.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону №796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами II групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров'ю у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з частиною четвертою статті 54 цього ж Закону в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів II групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин слід визнати правильними висновки суду першої інстанції про те, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (ч.2 ст. 46 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, ще передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону №796-ХІІ, а не Постанова КМУ № 1, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Однак, це законне і обґрунтоване рішення суду було помилково скасовано судом апеляційної інстанції, що відповідно до ст. 226 КАС України є підставою для його скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1- задовольнити.

Постанову апеляційного суду Луганської області від 22 січня 2007 року - скасувати, а постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 20 листопада 2006 року - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.