Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого- судді: Бутенка В.І.

суддів: Лиски Т.О., Мироненка О.В., Панченка О.І., Штульмана І.В.,-

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення (далі-УПтСЗН) Нікопольської міської Ради Дніпропетровської області про стягнення недоплаченої щорічної разової допомоги учаснику бойових дій, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2006 року,-

У червні 2006 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до УПтСЗН Нікопольської міської Ради Дніпропетровської області про стягнення на його користь недоплаченої щорічної одноразової допомоги, посилаючись на те, що він є учасником бойових дій. Відповідно до ч.5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" йому щорічно до 5 травня повинна надаватися разова грошова допомога в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Вважає, що відповідач створив перед ним заборгованість по виплаті щорічної одноразової допомоги у сумі 4258,45грн., оскільки повинен був сплатити: у 2004 році - 1423,45грн. (284,69х5); у 2005 році - 1660грн. (332х5); у 2006 році - 1795грн. (359х5), однак фактично виплатив у 2004 році - 120грн., у 2005 році - 250грн. Просить стягнути недоплачену щорічну одноразову допомогу в розмірі 4258,45грн.

Постановою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.08.2006р. позовні вимоги задоволені. Стягнуто з УПтСЗН виконкому Нікопольської міської ради на користь ОСОБА_1 щорічну грошову допомогу в сумі 4258,45грн.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06.12.2006р. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 06.12.2006р. та залишити в силі постанову Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.08.2006р.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.07.2008р. касаційна скарга була прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1.

Відповідно до ч.5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Законодавством встановлено мінімальний розмір пенсії за віком:

на 2004 рік - 92,45грн.;

на 2005 рік - 332грн.;

на 2006 рік - 359грн.

Розмір одноразової грошової допомоги повинен був виплачуватись у розмірі:

в 2004 році - 1423,45грн;

в 2005 році -1660грн.;

в 2006 році -1795грн.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, як інваліду війни, надається разова грошова допомога щорічно до 05 травня в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. УПтСЗН Нікопольської міської ради Дніпропетровської області позивачу виплачено разові грошові допомоги в 2004 році - 120грн., в 2005 році - 250грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції визнав, що відповідач діяв в межах своїх повноважень відповідно до Бюджетного Кодексу України (2542-14) і Законів України "Про державний бюджет", оскільки відповідно до п.9 ст. 87 Бюджетного кодексу України щорічна разова допомога віднесена до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. Апеляційний суд прийшов до висновку, що відповідальною за розмір, порядок та строки таких виплат є Верховна Рада України, яка визначає розмір разової грошової допомоги в Законах України про державний бюджет і Кабінет Міністрів України, який відповідає за виконання бюджету.

На думку колегії суддів, такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковими.

Відповідно до ст. 22 Конституції України звуження змісту та обсягу гарантованого ч.5 ст.12 Закону права позивача шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004р. за №20рп (v020p710-04) визнано такою, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) ст. 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", якою встановлювався розмір щорічної разової допомоги до 05 травня у розмірах, менших, ніж передбачено Законом.

Зменшення Законами України про державні бюджети України на 2004-2006 роки розміру щорічної допомоги до дня Перемоги також суперечить ч.2, 3 ст. 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", згідно з якими права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Відповідно до ч.27 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 05 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Згідно Конституції України (254к/96-ВР) звуження змісту та обсягу гарантованого ч.5 ст.2 зазначеного Закону права позивача шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається.

Таким чином, відсутність коштів не позбавляє учасника бойових дій - інваліда війни права на одержання щорічної одноразової допомоги до 05 травня, оскільки Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) не містить у собі положень про обмеження виплати такої допомоги в залежності від того, чи передбачені видатки з Державного бюджету на проведення відповідних виплат чи ні.

Враховуючи вищенаведене, постанова апеляційного суду Дніпропетровської області від 06.12.2006р. підлягає скасуванню.

На думку колегії суддів, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнень щорічної одноразової допомоги за 2004 та 2006 роки, мотивуючи це слідуючим.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнень за 2006 рік суд першої інстанції не звернув уваги на обмеження встановлені спеціальним законом та не врахував положень п.18 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", яким зупинено на 2006 рік дію ч.5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій за 2006 рік.

Крім того, ч.4 ст.17-1 вказаного Закону передбачено, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом 14.06.2006р., тобто в період дії КАС України (2747-15) . Відповідно до ст.ст. 99, 100 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про рушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Позивач до суду із заявою про поновлення пропущеного строку не звертався, відповідно він пропустив строк звернення з позовом до суду про стягнення щорічної допомоги до 05 травня за 2004 рік.

При таких обставинах, у позивача ОСОБА_1 як учасника бойових дій, є право на отримання разової грошової допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком лише за 2005 рік.

Мінімальна пенсія за віком на 2005 рік встановлена в розмірі прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, що передбачено Законом України "Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік" (2089-15) , у розмірі 332грн., тому недоплата за 2005 рік, яка підлягає стягненню на користь позивача, складає 1410грн. (332 х 5 - 250 = 1410).

Наведені обставини свідчать про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а тому оскаржені судові рішення визнати законними та обґрунтованими не є можливим.

Згідно ст. 229 КАС України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Зважаючи на те, що обставини справи встановлені судом повно і правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.211, 222, 223, 229, 230, 232 КАС України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2006 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2006 року - скасувати.

Прийняти по справі нову постанову наступного змісту. Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Нікопольської міської Ради Дніпропетровської області на користь учасника бойових дій ОСОБА_1 щорічну одноразову грошову допомогу за 2005 рік в сумі 1410 (одна тисяча чотириста десять) гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.