Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.І., Панченка О.І., Лиски Т.О., Штульмана І.В., Мироненка О.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1на постанову Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1до Державного комітету України у справах національностей та міграції про визнання неправомірним рішення про відмову в наданні статусу біженця та зобов'язання надати такий статус, -

В листопаді 2005 року ОСОБА_1звернувся до суду із зазначеним позовом в якому просив визнати неправомірним рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції від 11 серпня 2005 року про відмову в наданні йому статусу біженця та зобов'язання надати такий статус.

В обґрунтування позову посилався на ті обставини, що він, громадянин Ерітреї, не може та не бажає користуватися захистом цієї країни внаслідок побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи, оскільки під час проживання в Кенії у 2002 році він зі своїм братом ОСОБА_2створив організацію "Африканські біженці за мир", яка здійснювала захист прав громадян Ерітреї, які втекли з країни до Кенії. У 2004 році співробітники посольства Ерітреї в Кенії дізналися про організацію та її учасників, у зв'язку з чим почали йому погрожувати. Його брата викликали назад до Ерітреї, але він втік до США.

У зв'язку з цим заявник вважав, що він має цілком обґрунтовані підстави для побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи, а тому вказував, що є всі передбачені ст. 1 Закону України "Про біженців" умови для набуття ним статусу біженця.

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2006 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановленні рішення судів, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 211 КАС України, підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач належить до етнічної групи тигре, християнин, освіта середня спеціальна, є громадянином Ерітреї та прибув до України 18 грудня 2004 року на підставі навчальної візи для навчання у Харківській національній академії міського господарства. 21 березня 2005 року він звернувся із заявою до Управління міграційної служби в Одеській області про надання статусу біженця.

Рішенням Державного комітету України у справах національностей та міграції від 11.08.2005 року №743 йому було відмовлено в наданні статусу біженця в Україні.

Приймаючи рішення про відмову у наданні статусу біженця, суб'єкт владних повноважень дійшов такого висновку на підставі аналізу цілого ряду документів та юридичних фактів, які свідчили про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1, зокрема, у зв'язку з наявністю протиріч у протоколах співбесід, проведених з позивачем 28.03.2005 р. та 13.05.2005 р.

Зазначений висновок повністю відповідає положенням Закону України "Про біженців" (2557-14) , статтею 1 якого визначено, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують.

При встановленні наведених фактів судами не порушено норм матеріального чи процесуального права.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди вирішили питання про права, інтереси та обов'язки Управління міграційної служби у Харківській області, якого не було притягнуто до участі у справі є надуманими й такими, що не узгоджуються з матеріалами справи, а тому до уваги взятими бути не можуть.

Відповідно до ч.3 ст. - 220-1 КАС України, суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1- залишити без задоволення, а постанову Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2006 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і підлягає оскарженню за винятковими обставинами у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.