Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді Бутенка В.І.,

суддів: Панченка О.І., Лиски Т.О., Штульмана І.В., Мироненка О.В.,

при секретарі: Возній І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження справу за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську Луганської області на постанову Первомайського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську Луганської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання провести перерахунок пенсії, -

У серпні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив визнати незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську Луганської області (надалі - УПФ в м. Первомайську, відповідач) щодо відмови у перерахунку пенсії, зобов'язавши останнього здійснити такий перерахунок у відповідності з положеннями статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (надалі - Закон).

В обґрунтування позову вказував, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильський АЕС 1 категорії, інвалідом ІІІ групи, а з 07.11.2006 року - ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, у зв'язку з чим йому було призначено пенсію, яка станом на 28.09.2006 року складала 1362,28 грн.

22.09.2006 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок призначеної йому пенсії з урахуванням положень пункту 4 статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції Закону від 01.01.2007 р.), яким розмір пенсії для осіб, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, визначався виходячи із розрахунку, зокрема, по ІІІ групі інвалідності - не нижче 6 мінімальних пенсій за віком та додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров'ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, по ІІ групі - не нижче 8 мінімальних пенсій за віком та додаткова пенсія у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.

Отримавши відмову, ОСОБА_1 звернувся до суду за правовим захистом.

Постановою Первомайського міського суду від 04 жовтня 2007 року, позов ОСОБА_1 було задоволено та визнано дії відповідача неправомірними. Зобов'язано останнього здійснити перерахунок щомісячної та додаткової пенсії ОСОБА_1за шкоду заподіяну здоров'ю внаслідок робіт по ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС з 22.09.2006 р. в розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додатково щомісячно 50% мінімальної пенсії за віком, а всього - 2333,50 грн.; з 07.11.2006 р. - в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додатково 75% мінімальної пенсії за віком, а всього - 3141,25 грн.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2007 року вказане рішення суду залишено без змін. З резолютивної частини рішення виключено абзац четвертий - щодо зобов'язання відповідача здійснювати перерахунок пенсії позивача у разі підвищення мінімальної пенсії за віком в майбутньому.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами обох інстанцій норм матеріального права, просить постановлені по справі судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач повинен здійснити нарахування та виплату пенсій позивачу виходячи з їх розмірів, встановлених Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , а не постановою Кабінету Міністрів України від З січня 2002 року №1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету".

Висновки судів відповідають обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Судами попередніх інстанцій встановлено, і це не заперечують сторони, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС 1 категорії, має ІІІ групу інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи, а з 07.11.2006 року - ІІ групу, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 від 04.12.2003 р. та довідкою до акту огляду МСЕК у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими вказаним Законом.

Відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції Закону від 01.01.2007 р., чинній на момент вирішення спору) пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.

В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема, по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком, по ІІ групі - 8 мінімальних пенсій за віком.

Крім того, інвалідам ІІІ групи виплачується додаткова пенсія у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, а інвалідам ІІ групи - у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком на підставі ст. 50 даного Закону.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, оскільки це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (ч.2 ст. 46 Конституції України).

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають положення статей 50 та 54 Закону, а не Постанова КМУ №1, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Також суди правильно не взяли до уваги посилання відповідача на частину п'яту статті 54 Закону №796-ХІІ, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, яка настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.

Зі статей 50 та 54 Закону № 796-ХІІ випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної і пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо невзяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якою визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону №796-ХІІ.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно зобов'язали відповідача здійснити перерахунок пенсій позивачеві з врахуванням наведених вище розмірів пенсій.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та встановлених обставин справи.

З огляду на викладене оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування чи зміни немає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську Луганської області - залишити без задоволення, а постанову Первомайського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2007 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.