Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К. Нечитайла О.М.

Федорова М.О.

Штульмана І.В.

при секретарі судового засідання: Патюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя

на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 07.02.2007 р.

та постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30.11.2006 р.

у справі № 2-1292/06 Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя

за позовом Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя

до 1. ОСОБА_1

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Хамелеон"

про визнання договору купівлі-продажу та первинних документів недійсними, стягнення коштів отриманих за угодою, -

В червні 2004 р. ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя звернулась до суду з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 28.03.2006 р.), в якому просила визнати недійсним на підставі ст. 49 ЦК УРСР усний правочин купівлі-продажу соняшника за період з 01.10.2002 р. по 11.12.2002 р., укладений між ТОВ "Хамелеон" та ОСОБА_1 та стягнути в доход держави кошти отримані за угодою в сумі 851432,82 грн., а також визнати недійсними первинні документи ОСОБА_1 з моменту їх складання.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30.11.2006 р., залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 07.02.2007 р., в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі податкова інспекція просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 07.02.2007 р. та постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30.11.2006 р., посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме, ст. 49 ЦК УРСР, п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.1978 р. (v0003700-78) , та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судами встановлено, що за період з 01.10.2002 р. по 11.12.2002 р. між ТОВ "Хамелеон" та ОСОБА_1 був укладений усний договір купівлі-продажу соняшника, за яким ТОВ "Хамелеон" отримано від ОСОБА_1 922,743 т соняшника на загальну суму 851432,82 грн., що підтверджується накладними та податковими накладними. В оплату за отриманий товар ТОВ "Хамелеон" сплатило ОСОБА_1 грошову суму 489557,38 грн., що підтверджено квитанціями до прибуткових ордерів.

В ході перевірки дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток та податку на додану вартість ТОВ "Хамелеон" ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя було встановлено, що ТОВ "Хамелеон" протягом перевіряємого періоду до складу податкового кредиту включало вартість товарів, отриманих від ПП ОСОБА_1, який на податковому обліку як суб'єкт підприємницької діяльності не перебував, в результаті чого ТОВ "Хамелеон" за 4 квартал 2002 року було завищено валові витрати на суму 851 432,82 грн. (без ПДВ), занижено податок на прибуток за 4 квартал 2002 року на суму 255429,85 грн. та завищено податковий кредит по ПДВ на загальну суму 170286,56 грн.

Податкова інспекція вважає, що усний договір купівлі-продажу між ТОВ "Хамелеон" та ОСОБА_1 підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 49 ЦК УРСР як такий, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що зазначена угода укладалась з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне.

ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя в обґрунтування позовних вимог послалась на ст. 49 ЦК УРСР.

Проте, 1 січня 2004 року згідно з пунктами 1 та 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) (1540-06) від 18 липня 1963 року втратив чинність.

Чинним ЦК України (435-15) не передбачено таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, встановлених статтею 49 Цивільного кодексу УРСР, а також відповідальності (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в дохід держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (стаття 228 ЦК України), не є адміністративно-правова конфіскація.

Згідно з частиною 2 статті 5 ЦК України кодекс має зворотну дію в часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Отже, вимоги позивача про застосування при вирішенні спору публічно-правових санкцій, встановлених законом, чинним на момент укладення угоди, але положення якого відсутні у ЦК України (435-15) на момент ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є помилковими.

Також в даному випадку не могли бути застосовані і санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України (436-15) (далі - ГК України (436-15) ).

Згідно з частиною 1 статті 207 цього Кодексу, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215, частиною 2 статті 228 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ, можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. За змістом частини 1 статті 208 ГК України застосування передбачених нею санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Відповідно до частини 1 статті 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

Усний договір купівлі-продажу був укладений за період з 01.10.2002 р. по 11.12.2002 р., а позов ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя пред'явила в червні 2004 р., отже вона пропустила строк можливого застосування судом адміністративно-господарських санкцій.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову є вірним, не зважаючи на мотиви такого висновку.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 07.02.2007 р. та постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30.11.2006 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.