Приватний підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, ПП ОСОБА_1) звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (надалі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова) про спонукання до видачі свідоцтва платника єдиного податку.

Постановою господарського суду Львівської області (суддя Зварич О.В.) від 02.03.2006р., яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду (судова колегія у складі: головуючий - Бойко С.М., судді: Марко Р.І., Бонк Т.Б.) позов ПП ОСОБА_1 до ДПІ у Шевченківському районі м.Львова задоволено, зобов'язано ДПІ у Шевченківському районі м.Львова видати ПП ОСОБА_1 свідоцтво платника єдиного податку на 2006 рік.

Вказані судові рішення мотивовано тим, що податковим органом безпідставно відмовлено у видачі свідоцтва платника єдиного податку, оскільки діяльність позивача з надання послуг щодо організації гри у боулінгу не відноситься до, визначеного п. 2 ст. 5 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", поняття грального бізнесу, а тому не може бути підставою для такої відмови.

ДПІ у Шевченківському районі м.Львова, не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями господарських судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав порушенння останніми при їх прийнятті норм матеріального права, звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, за змістом якої просить скасувати судові рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій у справі № А 5/2659-2/419 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Позивач, надав до адміністративного суду касаційної інстанції відзив на зазначену касаційну скаргу, за змістом якого проти вимог останньої заперечує з підстав необгрунтованості таких та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини справи.

ПП ОСОБА_1 звернувся із заявою до ДПІ у Шевченківському районі м.Львова про видачу йому свідоцтва про право сплати єдиного податку, проте в письмовій відповіді за №33872/17-115 від 14.12.2005 р. ДПІ у Шевченківському районі м.Львова (а.с.8) надано відмову у видачі свідоцтва платника єдиного податку на 2006 р., з підстав того, що заявлений вид діяльності (у сфері відпочинку, розваг, культури і спорту) не зазначений в Ухвалі Львівської міської Ради №1155 від 12.07.2005р. та Указі Президента України "Про спрощену систему оподаткування та обліку суб'єктів малого підприємництва" №746/99 (746/99) , в редакції від 28.06.1999 р., як вид діяльності, на який передбачено видачу свідоцтва про сплату єдиного податку. У листі податкового органу від 30.12.05 року за № Б-691/17-108 додатково роз'яснено, що видача свідоцтва про сплату єдиного податку не поширюється на суб'єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла наступних висновків.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що податковим органом безпідставно відмовлено позивачу у видачі свідоцтва платника єдиного податку з підстав відсутності в Указі Президента України "Про спрощену систему оподаткування та обліку суб'єктів малого підприємництва" такого виду діяльності як діяльність у сфері відпочинку, розваг, культури і спорту, оскільки в Законі України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (98/96-ВР) відсутній обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності по придбанню спеціального патенту для діяльності у сфері відпочинку, розваг, культури і спорту, як і відсутнє право органів державної влади та органів місцевого самоврядування приймати рішення щодо визначення видів підприємницької діяльності, що підлягають патентуванню.

Крім того, судами зазначено, що діяльність здійснювана позивачем, а саме організація закладів для гри в десятикегельний боулінг, використання яких здійснюється за готівкову плату, яка складає 40-70 грн. за годину в залежності від часу гри, не відповідає визначенню з надання послуг у сфері грального бізнесу, яка підлягає патентуванню згідно з вимогами Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (98/96-ВР) .

Однак, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає зазначені висновки передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 5, 11 Закону України "Про державну підтримку малого підприємства" від 19.10.2000р. № 2063-ІП запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності є одним із основних напрямків державної підтримки малого підприємництва, суть якої, зокрема, полягає в заміні сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку.

Підтвердженням права суб'єкта підприємницької діяльності на користування спрощеною системою оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності є свідоцтво про право сплати єдиного податку, форма та порядок видачі якого згідно ст.4 Указу Президента України "Про спрощену систему податкування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.98р. № 727/98 (727/98) (в редакції Указу Президента України від 28.06.99р. №746/99 (746/99) ) встановлюється Державною податковою адміністрацією України і є єдиними на всій території України.

Правомірність видачі суб'єкту підприємницької діяльності свідоцтва про сплату єдиного податку, а отже і його дійсність визначаються наявністю у суб'єкта права на перехід на спрощену систему оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності.

Підстави виникнення такого права встановлені ст. 1 вказаного Указу, із врахуванням приписів ст. 2 Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва", згідно якої його дія не поширюється на суб'єктів підприємницької діяльності, які проводять діяльність у сфері грального бізнесу.

Отже, вказані суб'єкти підприємницької діяльності не мають права на перехід на спрощену систему оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності

Під гральним бізнесом за визначенням статті 5 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", слід розуміти діяльність, пов'язану з влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), - гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (крім державних) та розиграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі.

За змістом частини 3 статті 5 названого Закону, встановлена вартість торгового патенту для використання кегельбанів, що вводяться у дію за допомогою жетона, монети або без них, - 6000 гривень за кожний гральний жолоб (доріжку);

Отже, наведені норми Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (98/96-ВР) встановлюють, що використання кегельбанів відноситься до сфери грального бізнесу. При цьому поняття гральний бізнес є ширшим за поняття влаштування азартної гри.

Задовольняючи позов про спонукання видати свідоцтво про сплату єдиного податку, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач здійснює діяльність з надання послуг з гри в кегельбан, здійснював останню за плату, але без грошового чи іншого матеріального виграшу і вказана діяльність не є діяльністю в сфері грального бізнесу.

Проте, судами помилково не взято до уваги ч. 3 статті 5 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" та не проаналізовано спірні правовідносини із врахуванням нормативної дії вказаного положення законодавства України.

Відповідно ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Під час нового розгляду справи судам першої та апеляційної інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі; всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини, які підлягають доведенню в судовому процесі відповідно до предмету спору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова на постанову Господарського суду Львівської області від 02.03.2006р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 10.05.2006р. у справі № А5/2659-2/419 задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду Львівської області від 02.03.2006р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 10.05.2006р. у справі № А5/2659-2/419 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.