Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Федорова М.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Кобилянського М.Г.

Нечитайла О.М.

Рибченко А.О.

секретар судового засідання Патюк А.О.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 02.09.08р. (в матеріалах справи)

розглянувши касаційні скарги Приватного підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Житомирської області від 13.09.2005 та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 07.09 2006 у справі №11/76 "Д" за позовом Житомирської ОДПІ до ПП "Селен-С" та ПП ОСОБА_1 про визнання угоди недійсною, -

Житомирська об'єднана державна податкова інспекція звернулась до господарського суду Житомирської області з позовом про визнання недійсною угоди укладеної між приватним підприємством "Селен-С" (далі - ПП "Селен-С") і приватним підприємцем ОСОБА_1 (далі - ПП ОСОБА_1), та стягнення з ПП "Селен-С" на користь держави товар або вартість отриманого ним по даній угоді товару в загальній сумі 20 342,98 грн.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 13.09.2005 №11/76"Д" позов задоволено.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 07.09.2006р.у справі №11/76"Д" рішення господарського суду Житомирської області від 13.09.2005 змінено в частині назви та скасовано в частині стягнення судових витрат. В решті рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями господарських судів, ПП ОСОБА_1звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП "Селен-С" і підприємець ОСОБА_1 уклали угоду купівлі-продажу, за якою перший передав, а другий прийняв і оплатив товар (офісні меблі) на загальну суму 20342,98 грн., що підтверджується податковими накладними №199 від 24.10.2002р., №231 від 09.11.2002р., №311 від 02.12.2002р. виданими ПП "Селен-С", накладними №214 від 24.10.2002р., №256 від 09.11.2002р., №378 від 02.12.2002р., книгою обліку придбання товарів (робіт, послуг), деклараціями по податку на додану вартість, платіжним дорученням №4 від 23.12.2002р., згідно якого підприємець ОСОБА_1 перерахував ПП "Селен-С" 20342,98грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій мотивували тим, що обставини справи в сукупності дають підстави вважати про наявність у ПП "Селен-С" при укладанні спірного договору умислу, спрямованого на ухилення від сплати податків, та мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Проте, погодитись з такими висновками судів не можна з огляду на таке.

Відповідно до змісту ст. 49 Цивільного Кодексу УРСР. на яку посилається скаржник, недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди обома сторонами чи однією.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що позивач не мав правових підстав для посилання на ст. 49 Цивільного Кодексу УРСР на момент подання позову.

З 01.01.2004р.. згідно з п.1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України (435-15) , Цивільний Кодекс УРСР (1540-06) від 18.07.1963р. втратив чинність. Цивільний Кодекс України (435-15) , який набрав чинності, не містить такі публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР. Цим Кодексом скасовано відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції стягнення в дохід держави доходу, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК України), не є адміністративно - правова конфіскація.

За змістом ч.2 ст. 5 ЦК України, Кодекс має зворотну дію в часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку про те, що посилання позивача на публічно-правові санкції, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але відсутні в ЦКУ на момент звернення з позовом, є помилковим.

Не могли бути застосовані судами в цьому випадку і санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, передбачені Господарським кодексом України (436-15) (далі - ГК), що містить норми, які за предметом регулювання й установленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.

Згідно з частиною першою статті 207 ГК, який набрав чинності 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині. За вчинення таких правочинів застосовуються конфіскаційні санкції, передбачені частиною першою статті 208 цього Кодексу.

Однак відповідно до пункту 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК наведені положення цього Кодексу застосовуються за порушення правил здійснення господарської діяльності, вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, а за порушення, вчинені до набрання ними чинності, - лише в разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за ці порушення.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що ухвалені в справі рішення не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства у зв'язку з чим касаційна скарга приватного підприємця ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Житомирської області від 13.09.2005 та постанова Житомирського апеляційного господарського суду від 07.09 2006 у справі №11/76 "Д" - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення господарського суду Житомирської області від 13.09.2005 та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 07.09 2006 у справі №11/76 "Д"- скасувати.

Прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.