Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої – Васильченко Н.В., суддів – Бим М.Є., Гордійчук Н.В., Матолича С.В., Фадєєвої Н.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23 лютого 2007 року у справі за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Пальміравідгодівля" про стягнення, -

Постановою Господарського суду Черкаської області від 31 жовтня 2006 року було задоволено позовні вимоги позивача у справі за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Пальміравідгодівля" про стягнення.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23 лютого 2006 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято рішення про відмову у позові.

В основу зазначеного судового рішення було покладено висновки про те, що відповідачем не було допущено порушень вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , оскільки позивачем на виконання вимог пункту 1.2 затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 6 липня 1998 р. №244 (z0464-98) та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 17 липня 1998 р. за N 464/2904 (z0464-98) Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" було подано інформацію про наявні місця для працевлаштування інвалідів. Також суд апеляційної інстанції послався на те, що позивачем було працевлаштовано інваліда у грудні 2005 року.

Не погоджуючись з зазначеними рішенням суду апеляційної інстанції, Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23 лютого 2007 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 19 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" в редакції від 5.07.2001 р. для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Наказом Держкомстату України № 49 (v0049202-02) від 10.01.2002 р. затверджено звіт за формою № 10-ПІ, який подають підприємства не пізніше 1 лютого після звітного періоду регіональному Фонду України соціального захисту інвалідів.

Згідно пунктом 1.2 затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 6 липня 1998 р. №244 (z0464-98) та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 17 липня 1998 р. за N 464/2904 (z0464-98) Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і N 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників" підприємства, установи і організації (надалі - підприємства), розташовані на території відповідного регіону, незалежно від форм власності і господарювання та відомчої підпорядкованості, щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках".

Отже, на відповідача покладено обов’язок створення робочих місць та інформування про це позивача та органів зайнятості, у порядку, встановленому вищезазначеними нормативними актами.

Згідно ст. 8 Закону працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 3.05.95 р. № 314 (314-95-п) передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров’я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштування.

При дослідженні матеріалів справи встановлено, що визначеними органами інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялись, так само як і не було безпосереднього звернення інвалідів на підприємство для працевлаштування.

Стаття 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (в редакції, яка діяла у 2005 році) не передбачала розрахунок середньооблікової чисельності працюючих інвалідів у якості підстави для сплати санкцій.

Колегія суддів відзначає, що вимоги стосовно середньооблікової чисельності інвалідів, як підстави для сплати штрафних санкцій було введено в редакції зазначеного Закону відповідно до Закону України від 06.10.2005р. №2960-IV (2960-15) . Зазначені зміни, викладені у підпункті 5 пункту 2 Закону №2960-IV (2960-15) вступили в силу з 1 січня 2006 року.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанцій постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23 лютого 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, і оскарженню не підлягає.