Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої – Васильченко Н.В., суддів – Бим М.Є., Гордійчук Н.В., Матолича С.В., Фадєєвої Н.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо – 55" на постанову Господарського суду Львівської області від 24 жовтня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2006 року у справі за позовом прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо – 55" про стягнення, -

Постановою Господарського суду Львівської області від 24 жовтня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2006 року, було задоволено позовні вимоги позивача у справі за позовом прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо – 55" про стягнення.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, товариство з обмеженою відповідальністю "Сільпо – 55" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 24 жовтня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2006 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. N 314 (314-95-п) , визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (п.1).

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.3). Згідно п.5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, також, передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Колегія суддів погоджується з посиланнями скаржника про те, що з положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) не вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів супроводжується обов'язком підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені ним робочі місця.

Однак, згідно пунктом 1.2 затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 6 липня 1998 р. №244 (z0464-98) та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 17 липня 1998 р. за N 464/2904 (z0464-98) Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і N 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників" підприємства, установи і організації (надалі - підприємства), розташовані на території відповідного регіону, незалежно від форм власності і господарювання та відомчої підпорядкованості, щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках".

Отже, на відповідача покладено обов’язок створення робочих місць та інформування про це органів зайнятості, у порядку, встановленому вищезазначеним нормативним актом.

Проте, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідач не надавав до центру зайнятості інформацію про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанцій постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо – 55" відхилити, постанову Господарського суду Львівської області від 24 жовтня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, і оскарженню не підлягає.