К-38676/06 Про зобов'язати прийняти рішення про передачу йому у власність земельної ділянки - 26.08.2008 Прийняття

В липні 2006 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з зазначеним позовом до Донецької міської ради (далі - міськрада, відповідач), посилаючись на те, що 11 листопада 2005 року ним до відповідача було направлено заяву з проханням про передачу йому у власність земельної ділянки по вул. АДРЕСА_1 площею 792м, для обслуговування розташованих на ній житлового будинку, надвірних будівель та споруд, які належать йому на праві власності. До заяви позивачем було додано необхідні для прийняття відповідного рішення документи.

20 червня 2006 року він одержав лист від Головного управління містобудування і архітектури м. Донецька за №01/17-2288, в якому йому повідомляється, що вказана земельна ділянка не може бути йому передана для приватизації, оскільки вона знаходиться у межах земельної ділянки, наданої товариству з обмеженою відповідальністю "Маркетинг ЛТД і К" (далі - ТОВ "Маркетинг ЛТД і К) на проведення проектно-дослідних робіт для будівництва будівлі багатоповерхового житлового будинку з вбудованими магазинами і адміністративними приміщеннями на підставі містобудівної документації, затвердженої Рішенням міської ради від 16 січня 2006 року №24/50.

В позовній заяві ОСОБА_1 просив суд зобов'язати відповідача прийняти рішення про передачу йому у власність земельної ділянки по вул. АДРЕСА_1, загальною площею 792м.

Постановою Ворошиловського районного суду міста Донецька від 13 вересня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: міськраду зобов'язано прийняти рішення про передачу у власність спірної земельної ділянки для обслуговування належного позивачу на праві власності житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 15 листопада 2006 року постанову суду першої інстанції у даній справі залишено без змін.

В касаційній скарзі Донецька міська рада, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 13 червня 2005 року, засвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2, позивачу належать на праві приватної власності житловий будинок з житловою прибудовою, розташовані по вул. АДРЕСА_1 на земельній ділянці загальною площею 792м.

Згідно Рішення міськради від 16 січня 2006 року №24/50 ТОВ "Маркетинг ЛТД і К, директором якого є ОСОБА_1, затверджено містобудівне обґрунтування розміщення житлового комплексу і узгоджено місце розташування вказаного об'єкту, зокрема, перший пусковий комплекс - блок А підземної автомобільної стоянки і 14-поверхова будівля житлового будинку, що блокується, з вбудованими приміщеннями магазинів і офісів в кварталі №5 по вулиці Постишева у Ворошиловському районі. Площа земельної ділянки за вказаним рішенням складає 0,3834га і поглинає земельну ділянку 792м по вулиці АДРЕСА_1 Питання проектування подальших пускових комплексів буде розглянуте після зносу домоволодіння і повного відселення мешканців з вказаної території, тобто житловий будинок АДРЕСА_1 підлягає зносу.

Однак суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги про зобов'язання надати земельну ділянку для її приватизації, виходили з того, що усі обставини, на які посилається відповідач, відмовляючи позивачу у наданні спірної земельної ділянки не мають законного підґрунтя, а тому вимоги ОСОБА_1 є законними та правомірними.

Проте з такими висновками судових інстанцій погодитись неможливо, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні та застосуванні законодавства, неврахуванні усіх обставин справи.

Так, посилаючись на статтю 377 Цивільного кодексу України, суди не врахували, що згідно із частиною 2 цієї статті, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщенні на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною земельної ділянки, для їх обслуговування.

Таким чином, правовий режим користування земельною ділянкою новим власником розташованих на ній споруд залежить від того, на яких підставах дані споруди були збудовані та використовувались їх попереднім власником та якими правами на земельну ділянку він був наділений.

Судами не встановлено, на яких підставах попередньому власнику надавалась у користування спірна земельна ділянка, а також чи існували правові підстави для надання дозволу для зведення будинку, надвірних будівель та споруд, придбаних позивачем. Разом з тим, не розглядалося питання про вчинення перешкод у користуванні позивачем спірної земельної ділянки.

Крім того, відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Тобто, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійснені ними владних управлінських функцій.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що міська рада має право розпоряджатися землями територіальних громад. Зазначені функції цей орган здійснює шляхом: передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування та вилучення їх із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викупу земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; організації землеустрою; координації діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасової заборони (зупинення) використання земель громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовки висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; встановлення та зміни меж районів у містах з районним поділом; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. При цьому міська рада згідно із зазначеною вище статтею має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Із наведеного вбачається, що зобов'язуючи відповідача прийняти рішення щодо передачі позивачу земельної ділянки для приватизації суди першої та апеляційної інстанцій вчинили це у спосіб, який знаходиться за межами адміністративної юрисдикції, оскільки при здійсненні повноважень власника землі міська рада не є суб'єктом владних повноважень у тому значенні цього терміна, в якому його вжито у пункті 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, а є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовано на реалізацію свого права розпоряджатися землею.

Не враховано судами і наявності у спорі третьої особи - ТОВ "Маркетинг ЛТД і К", зацікавленої у реалізації на спірній земельній ділянці містобудівного проекту, затвердженого Рішенням міськради №24/50 від 16 січня 2006 року, а саме, - розміщення житлового комплексу з вбудованими приміщеннями магазинів і офісів. Тобто, обставини справи, встановлені судами свідчать про те, що спірну земельну ділянку фактично було передано третій особі і при вирішенні даної справи її права можливо будуть порушені, що вказує на наявність спору, який має приватноправовий характер.

Таким чином, суди дійшли помилкового висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи викладені обставини, а також ч. 3 ст. 11, ст. 13, п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне скасувати ухвалені у даній справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та закрити провадження в адміністративній справі.