Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого Степашка О.І.

суддів: Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 28.04.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2006 року у справі №46/46-А за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особиОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва, третя особа - Управління державної служби боротьби з економічною злочинністю ГУ МВС України у м. Києві про скасування рішення,

У січні 2006 року суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 подано позов до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва, за участю третьої особи Управління державної служби боротьби з економічною злочинністю ГУ МВС України у м. Києві, про скасування рішення №0002232360/0 від 29.12.2005 р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 5218 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що перевірка була проведена неправомірно та з порушенням законодавства, а висновки, викладені в акті перевірки, не відповідають дійсним обставинам.

Постановою господарського суду м. Києва від 28 квітня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12 вересня 2006 року, позовні вимоги було задоволено та скасовано рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій ДПІ у Оболонському районі м. Києва №0002232360/0 від 29.12.2005 р. частково в частині визначення суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 5200 грн.

В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Оболонському районі м. Києва просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин та правильність їх юридичної оцінки в оскаржуваних судових рішеннях, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг прийнято акт №636 від 28.12.2005 р., в якому зазначено, що позивачем було порушено п.п.1, 2, 13 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, суспільного харчування та послуг".

На підставі вказаного акту, 29.12.2005 року відповідач прийняв оспорюване рішення №0002232360/0, яким до позивача на підставі п.1 ст.17, ст. 22 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, суспільного харчування та послуг" застосовані штрафні санкції у розмірі 5 218 грн.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судами, зазначене рішення, що було предметом позову, прийнято з порушенням встановленого порядку, не відповідає фактичним обставинам справи і порушує права позивача, що дало підстави для визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 1 Закону України Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, суспільного харчування та послуг" реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

Відповідно до п.13 ст. 3 зазначеного Закону суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.

Відповідно ст. 22 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" у разі невідповідності сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена у денному звіті, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня, до суб'єктів підприємницької діяльності застосовується фінансова санкція у 5-ти кратному розмірі суми, на яку виявлено невідповідність.

З матеріалів справи вбачається, що сума готівки в касі, яка не відповідала поточним звіту РРО склала 1040 грн. Проте, судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що вказана сума призначалася для розрахунків з експедитором фірми "Союз-Віктан Лтд", що підтверджується видатковим касовим ордером №5 від 11.10.2005 року та показаннями свідків, які зафіксовані в протоколі судового засіданні від 28.04.2006 року.

Відповідно ст. 69 КАСУ доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Стаття 71 вказаного Кодексу передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи зазначене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що суди обох інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, дали належну оцінку доказам і постановили з дотриманням норм матеріального і процесуального права рішення, які не підлягають скасуванню, тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 223, 224, 230 КАС України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва відхилити.

Постанову господарського суду м. Києва від 28.04.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2006 року у справі №46/46-А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом одного місяця з дня виникнення виняткових обставин може бути оскаржена до Верховного Суду України.