Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого, судді - Смоковича М.І.,

Суддів - Весельської Т.Ф.,

Горбатюка С.А.,

Мироненка О.В.,

Чумаченко Т.А.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Артемівської міської ради Донецької області про стягнення недоотриманих коштів,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Артемівського міського суду Донецької області від 23 грудня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 18 березня 2004 року, -

У лютому 2003 року ОСОБА_1 пред'явив до Управління праці та соціального захисту населення Артемівської міської ради Донецької області позов про стягнення недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2001 рік, посилаючись на те, що йому, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, першої категорії, належить до виплати щорічна допомога на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, а відповідач виплатив її в сумі 21 гривні 50 копійок, чим незаконно обмежив розмір цієї виплати.

Окрім того, просив стягнути з відповідача не виплачену йому за вересень - листопад 2001 року та серпень - грудень 2002 року компенсацію продуктів харчування, виплата якої передбачена пунктом 14 статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Рішенням Артемівського міського суду Донецької області від 23 грудня 2003 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 18 березня 2004 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України, який передав її у порядку, визначеному пунктом 10 "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) для вирішення до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права, позивач ставить питання про їх скасування і задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Справа розглянута судами попередніх інстанцій до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , а тому суд касаційної інстанції перевіряє додержання норм матеріального і процесуального права, що діяли на час розгляду справи.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, інвалідом третьої групи.

Рішення суду першої інстанції, з обґрунтованістю якого погодився апеляційний суд, про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості з компенсаційних виплат на продукти харчування мотивовано правильністю обчислення розміру компенсації на продукти харчування позивачу та відсутністю неналежного бюджетного фінансування таких виплат.

Що ж стосується вимог про стягнення недоотриманої щорічної виплати на оздоровлення за 2001 рік, то суди дійшли висновку, що відповідач правильно виходив з положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) та постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , відповідно до яких позивачу, як інваліду ІІІ групи, підлягала до виплати така допомога в розмірі 21 гривні 50 копійок.

Втім, зазначені висновки судів не відповідають вимогам закону, з огляду на наступне.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 5 своєї постанови від 1 листопада 1996 року № 9 (v0009700-96) "Про застосування Конституції України (254к/96-ВР) при здійсненні правосуддя", судам при розгляді справи необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено, що інвалідам третьої групи виплачується щорічна допомога на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати, відповідно до частини 7 цієї статті, визначається на момент її виплати.

Нормою статті 62 зазначеного Закону передбачено встановлення Кабінетом Міністрів України порядку застосування цього Закону, а не розмірів компенсаційних виплат. Зазначеним Законом Кабінет Міністрів України не уповноважено зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги та змінювати розмір допомог на оздоровлення, встановлені Законом. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , усупереч Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) (який встановив розмір щорічної допомоги як величину кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати) установлено конкретні розміри такої допомоги у твердій грошовій сумі й, зокрема, для інвалідів ІІІ групи - 21 гривня 50 копійок (за грошовою реформою 1996 року).

З часу прийняття Кабінетом Міністрів України зазначеної постанови, встановлені нею розміри щорічної допомоги на оздоровлення не змінювалися, у той час як розмір мінімальної заробітної плати неодноразово зростав, щорічно затверджувався новий бюджет.

Так, зокрема, статтею 1 Закону України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік" від 1 червня 2000 року № 1766-IІІ розмір мінімальної зарплати встановлений з 1 квітня 2000 року у розмірі 90 гривень на місяць, а з 1 липня 2000 року - 118 гривень на місяць. Зі змісту цієї статті не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Встановлений ще у 1996 році розмір щорічної допомоги на оздоровлення, як зазначалося вище, протягом тривалого часу не змінювався і лише постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) його було збільшено, зокрема, інвалідам ІІІ групи - до 90 гривень.

Оскільки ж до липня 2005 року ні Верховна Рада, ні Кабінет Міністрів України будь-яких рішень з питання підвищення розміру щорічної допомоги на оздоровлення не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору, підлягають застосуванню саме стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Закон України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік" № 1766-ІІІ від 1 червня 2000 року (1766-14) , а не постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів. Верховною Радою України дія статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в 2001 році не призупинялась.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення заборгованості з компенсаційних виплат на продукти харчування, то колегія суддів не погоджується з висновком судів про їх безпідставність, оскільки відсутність належного бюджетного фінансування таких виплат не позбавляє особу, постраждалу внаслідок Чорнобильської катастрофи, права на їх отримання.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, однак, за відсутності у матеріалах справи необхідних даних щодо фактичного отримання позивачем сум щорічної допомоги на оздоровлення, суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити нове рішення. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне скасувати усі прийняті у справі судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв'язку з чим касаційна скарга задовольняється частково.

Керуючись статтями 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Артемівського міського суду Донецької області від 23 грудня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 18 березня 2004 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.