Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Бившевої Л.I., Костенка М.I., Брайка А.I., Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя

на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.04.2005р.

у справі № 20-3/449 господарського суду міста Севастополя

за позовом Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя

до суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1

про визнання податкового зобов'язання

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 21.02.2005р., залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.04.2005р., в задоволенні позову про визнання податкового зобов'язання за платежем з податку на доходи фізичних осіб в сумі 9048,90 грн., в тому числі 3016,30 грн. - основний платіж, 6032,60 грн. - штрафні санкції, визначеного суб'єкту підприємницької діяльності -фізичній особі ОСОБА_1, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, згідно рішення ДПI у Балаклавському районі м. Севастополя від 22.07.2004р. № 1за непрямим методом, виходячи з розрахунку середньої заробітної плати за відповідний місяць, в якому відповідачем виплачувались доходи найманим працівникам впродовж липня 2001 року - травня 2004 року, відмовлено з посиланням на відсутність встановлених підпунктом 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) підстав для визначення податкових зобов'язань за непрямими методами, оскільки відповідач не подає податкову декларацію з податку на доходи найманих працівників, а щодо власних доходів відповідача, то сплата єдиного податку звільняє його від сплати визначених статтею 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" податків. Додатково до вказаних мотивів відмови в задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 8 Методики визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2002р. № 697 (697-2002-п) /чинною до 20.08.2005р./ за непрямими методами може бути здійснено визначення суми податкового зобов'язання з податку на доходи суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи, а не його найманих працівників.

В касаційній скарзі ДПI у Балаклавському районі м. Севастополя просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що фактичною підставою для визначення відповідачу згідно рішення ДПI у Балаклавському районі м. Севастополя від 22.07.2004 р. № 1 податкового зобов'язання за платежем з податку на доходи в сумі 9048,90 грн., в тому числі 3016,30 грн. - основний платіж, 6032,60 грн. - штрафні санкції, визнання якого є предметом спору у даній справі, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті від 13.08.2004р. № 129/17-225/1, щодо неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів найманих працівників, а саме : ОСОБА_2., ОСОБА_3, ОСОБА_4,ОСОБА_5., ОСОБА_6 на протязі липня 2001 року - травня 2004 року. До такого висновку податковий орган дійшов на підставі письмових пояснень вказаних працівників, взятих Управлінням СБУ України в м. Севастополі та які підтверджують виплату доходів цим працівникам ОСОБА_1

Відповідно до підпункту 4.3.1 пункту 4.3 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а" підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Згідно підпункту 4.3.3 цього ж пункту методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків. Порядок застосування непрямих методів визначення суми доходів фізичної особи визначається з урахуванням норм закону з питань оподаткування доходів фізичних осіб.

Пунктом 8 Методики визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2002р. № 697 (697-2002-п) /чинною до 20.08.2005р./ встановлено, що визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами може здійснюватися органами державної податкової служби стосовно податку на доходи фізичних осіб /щодо суб'єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб/ з використанням методу контролю витрат та доходів суб'єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб.

Даний метод базується на аналізі показників (доходи, витрати та інші), які характеризують підприємницьку діяльність суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи. Якщо орган державної податкової служби встановлює перевищення суми витрат суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи над сумою задекларованого доходу і такий суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа не підтверджує документально або відмовляється надати інформацію щодо джерела такого доходу, орган державної податкової служби визначає суму перевищення для включення її до бази оподаткування згідно з положеннями розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (13-92)

Визначення за непрямим методом сум податкових зобов'язань з податку на доходи саме суб'єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб рекомендовано і ДПА України в пункті 2.6 та розділі IV Методичних рекомендацій визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами, затверджених наказом ДПА України 05.07.2002р. за № 312 (v0312225-02) .

Оскільки за змістом наведених норм за непрямими методами може бути визначено суб'єкту підприємницької діяльності податкове зобов'язання з податку з його доходів, порядок оподаткування яких регулюється розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) , суди попередніх інстанцій обгрунтовано вважали, що застосування непрямого методу щодо визначення податкових зобов'язань з доходів найманих ОСОБА_1 працівників є неправомірним.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги щодо невідповідності оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій правовим нормам, а відтак касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ,

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.04.2005р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .