Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Нечитайло О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області на постанову Господарського суду Вінницької області від 27.12.2004 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 24.01.2006 року

у справі № 11/349-04

за позовом Відкритого акціонерного товариства по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню "Гайсинрайагротехсервіс"

до Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області

про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення

У вересні 2004 року Відкрите акціонерне товариство по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню "Гайсинрайагротехсервіс" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою до Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на необґрунтованість та безпідставність висновків, викладених в акті документальної перевірки, який і став підставою для винесення 21.08.2004 року оскарженого податкового повідомлення – рішення №0000442301/0/9919.

В ході розгляду справи, позивач зменшив позовні вимоги та просив визнати недійсним податкове повідомлення – рішення №0000442301/0/9919 від 21.08.2004 року в частині визначення йому податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 26194,50 грн., в тому числі: основний платіж у сумі 17463 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 8731,50 грн.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 27.12.2004р. у справі № 11/349-04 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення – рішення №0000442301/0/9919 від 21.08.2004 року в частині визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 26194,50 грн., в тому числі основний платіж у сумі 17463 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 8731,50 грн.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 24.01.2006 року апеляційну скаргу Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області задоволено частково. Рішення господарського суду Вінницької області від 27.12.2004 року скасовано в частині визнання недійсним податкового повідомлення – рішення №0000442301/0/9919 від 21.08.2004 року щодо визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 69,39 грн., в тому числі основний платіж у сумі 46,26 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 23,13 грн. та прийнято в цій частині постанову про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись зі вказаними судовими рішеннями, Гайсинська міжрайонна державна податкова інспекція Вінницької області оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник послався на те, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати їх.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в установленому ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в липні – серпні 2004 року Гайсинською міжрайонною державною податковою інспекцією Вінницької області проведено комплексну документальну перевірку Відкритого акціонерного товариства по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню "Гайсинрайагротехсервіс" щодо дотримання ним вимог податкового та валютного законодавства.

За результатами проведеної скаржником вказаної вище перевірки відповідачем 19.08.2004 року складено відповідний Акт № 0878/2301/00902101.

На підставі вказаного Акту, скаржником 21.08.2004 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000442301/0/9919, яким визначено відповідачу суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 27028 грн., в тому числі: основний платіж у сумі 17463 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 9565 грн.

Під час проведеної Гайсинською міжрайонною державною податковою інспекцією Вінницької області зазначеної вище перевірки, на думку податкового органу, встановлено порушення п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем до його складу включено витрати по сплаті податку в сумі 13979,17 грн., підтверджені податковими накладними, виписаними з порушенням порядку їх заповнення, а також включені витрати по сплаті податку на додану вартість в сумі 3484,36 грн., не підтверджені податковою накладною.

Відповідно до п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в чинній редакції на час прийняття податкового повідомлення-рішення) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим пунктом документами.

А згідно з п. 1.7 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності – юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом ДПА України від 16.09.2002 року за №429 (z1023-02) (далі – Порядок), факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об’єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Проте, в порушення вимог Порядку податковим органом, в складеному ним Акті № 0878/2301/00902101 від 19.08.2004 року, не вказано, яким чином податкові накладні зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 13979,17 грн. не відповідають вимогам п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", які дані в цих документах не містяться або зазначені невірно, а викладений в зазначеному акті відповідачем висновок про відсутність податкової накладної по сплаті податку на додану вартість в сумі 3484,36 грн. спростовується наявною в матеріалах справи податковою накладною та записом про її наявність в книзі придбання товарів.

Згідно з п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладу, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; назву юридичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм); повну назву отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму у цифровому значенні; та загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Таким чином, оскільки суми податку на додану вартість, сплаченого позивачем при придбанні товару в розмірі 17417,27 грн. підтверджені документально, а наявні в матеріалах справи копії податкових накладних відповідають вимогам п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", суд касаційної інстанції погоджується з правомірністю висновків судів попередніх інстанції відносно того, що позивачем вказана вище сума податку на додану вартість правомірно включена до сформованого ним у звітному періоді податкового кредиту.

Окрім того, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем сума податку на додану вартість за послуги з перевезення автобусом призовників на обласну призовну комісію в розмірі 46 грн. 26 коп. підтверджена документально та була сплачена в ціні наданих послуг, а тому обґрунтовано віднесена позивачем до сформованого ним у звітному періоді податкового кредиту.

Проте, з вищеназваними висновками суду першої інстанції обґрунтовано не погодився суд апеляційної інстанції, оскільки вони зроблені без всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин справі, з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з п. 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Враховуючи викладені доводи, суд касаційної інстанції погоджується з правовою позицією суду апеляційної інстанції відносно того, що основною умовою для віднесення до складу валових витрат сум будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.

Таким чином, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими доводи суду апеляційної інстанції про те, що сума податку на додану вартість за послуги з перевезення автобусом призовників на обласну призовну комісію в розмірі 46 грн. 26 коп. включена позивачем до податкового кредиту неправомірно, оскільки вартість цих послуг не відноситься до складу валових витрат виробництва.

За вказаних обставин судом апеляційної інстанції правомірно скасовано рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним податкового повідомлення – рішення №0000442301/0/9919 від 21.08.2004 року щодо визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 69,39 грн., в тому числі: основний платіж у сумі 46 грн. 26 коп. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 23 грн. 13 коп. та прийнято в цій частині постанову про відмову в задоволенні позову.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зроблених у відповідності з вище переліченими нормами матеріального права.

Згідно з ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Відхилити касаційну скаргу Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 27.12.2004 року (в редакції постанови Житомирського апеляційного господарського суду) та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 24.01.2006 року у справі № 11/349-04 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .