Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Меньшикова О.Я.

за участю представників:

позивача: Вечерко М.М.;

відповідача: Безкоровайна О.С.;

Вініченко О.В.

розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

на постанову Господарського суду Запорізької області від 01.02.2006р.

та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 14.04.2006р.

у справі №18/110-АП-3/645-АП

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Відкрите акціонерне товариство "Запорізький кабельний завод" (далі по тексту – позивач, ВАТ "Запорізький кабельний завод") звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (далі по тексту – відповідач, СДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 30.08.2004р. №0000640202/1.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 01.02.2006р. у справі №18/110-АП-3/645-АП (суддя Соловйов В.М.), яка ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 14.04.2006р. (головуючий суддя – Кагітіна Л.П., судді Коробка Н.Д., Мірошниченко М.В.), позовні вимоги ВАТ "Запорізький кабельний завод" задоволено в повному обсязі; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ від 30.08.2004р. №0000640202/1.

СДПІ, не погоджуючись з постановою Господарського суду Запорізької області від 01.02.2006р. та ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 14.04.2006р. у справі №18/110-АП-3/645-АП, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга СДПІ не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.08.2004р. СДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000640202/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 1 311 969,00 грн., в т.ч. 874 646,00 грн. основного платежу та 437 323,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Податкове повідомлення-рішення від 30.08.2004р. №0000640202/1 прийнято СДПІ на підставі акту "Про результати позапланової перевірки ВАТ "Запорізький кабельний завод" (код ЄДРПОУ 05755625) з питання правильності обчислення податку на додану вартість за період вересень 2002р., листопад 2002р., квітень 2003р., травень 2003р., вересень 2003р., жовтень 2003р., листопад 2003р., січень 2004р., березень 2004р., квітень 2004р., травень 2004р." від 19.07.2004р. №39/32-4/05755625 (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки ВАТ "Запорізький кабельний завод" віднесено до складу податкового кредиту суми податку за податковими накладними, які на думку відповідача, не відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вказана сума податкового зобов’язання складається із сум податку на додану вартість, зазначених у 64 податкових накладних, які були виписані контрагентами позивача за період з вересня 2002р. по квітень 2004р., та включені позивачем до складу податкового кредиту за відповідні місяці.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право покупця, зареєстрованого як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість засвідчує податкова накладна.

Згідно із п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не дозволяється включати до складу податкового кредиту будь-які витрати по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає. Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) або іншими нормативно-правовими актами України не передбачені повноваження органів податкової служби визнавати або вважати податкові накладні, до яких не внесені (не заповнені) всі обов’язкові реквізити, відсутніми або недійсними (нечинними), документами, що не мають сили податкових накладних, тощо.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 64 податкових накладних 51 накладна, загальна сума зазначеного в яких податку на додану вартість складає 852 148,79 грн., містить усі необхідні реквізити, передбачені п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Зазначені податкові накладні, видані позивачу його контрагентами - ВАТ "Запоріжтрансформатор", ВАТ "Запоріжжяобленерго", ВАТ "Запорізький сталепрокатний завод", ГУ МНС у Запорізькій області до початку податкової перевірки і на момент її проведення були в наявності у позивача. Всі зазначені контрагенти позивача є платниками податку на додану вартість, які зареєстровані у встановленому порядку, і ці факти відповідачем не заперечуються.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість за 51 накладною є правомірними та обгрунтованими.

В частині висновку Акту перевірки щодо невідповідності п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" інших 13 податкових накладних, виданих ВАТ "Запоріжжяобленерго", в яких не заповнені графи 5 і 6, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Так, зазначені податкові накладні свідчать про те. що всі вони виписані постачальником (ВАТ "Запоріжжяобленерго") в останній день відповідного податкового періоду (місяця). Заяви представника позивача в судовому засіданні про те, що всі ці податкові накладні отримані ним поштою після закінчення відповідних податкових періодів, відповідачем не спростовані, а отже, позивач об’єктивно був позбавлений можливості реалізувати своє право передбачене п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", тобто звернутися до відповідача до кінця поточних податкових періодів з відповідними заявами, які вважалися би підставами для включення в податковий кредит сум податку на додану вартість, зазначених у цих податкових накладних.

Крім того, судами попередніх інстанцій на підставі висновків судово-економічної експертизи за від 14.06.2005р. №29-05Б встановлено, що зазначені в спірних податкових накладних суми податку на додану вартість включалися позивачем до податкового кредиту в період з вересня 2002р. по травень 2004р. на дату виникнення у позивача встановленого закон ом права на такий кредит, при наявності фактичного придбання товарів (робіт, послуг) та здійснення оплат по відповідних операціях. Фактичне здійснення операцій по поставці та оплаті, а також суми вартості товару і податку на додану вартість, зазначені в спірних податкових накладних, підтверджуються документами первинної бухгалтерської звітності, які наявні в матеріалах справи та досліджувались судами першої та апеляційної інстанцій.

Довідками зустрічних перевірок контрагентів позивача, що проводилися відповідачем, встановлено, що суми податку на додану вартість, зазначені в спірних податкових накладних, включені контрагентами до складу своїх податкових зобов’язань відповідного періоду; зустрічними перевірками порушень щодо виданих податкових накладних не виявлено.

Вищий адміністративний суд України погоджується з думкою судів попередніх інстанцій про те, що недоліки в заповненні податкових накладних, виявлені податковим органом в результаті перевірки позивача, не роблять податкові накладні недійсними, не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Ці накладні можуть виступати в якості доказів, підтверджуючись право платника податку на податковий кредит при умові можливості ідентифікації контрагентів позивача та достовірності підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Недотримання позивачем порядку, встановленого п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість", зокрема, відсутність в деяких одиниці виміру, кількості (обсяг), ціни, адреси одержувача тощо, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат з податку на додану вартість до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкового органу, оскільки згідно з абз. 2 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою для відповідальності платника податку є саме не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України, дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Господарського суду Запорізької області від 01.02.2006р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 14.04.2006р. у справі №18/110-АП-3/645-АП не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на постанову Господарського суду Запорізької області від 01.02.2006р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 14.04.2006р. у справі №18/110-АП-3/645-АП залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 01.02.2006р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 14.04.2006р. у справі №18/110-АП-3/645-АП залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.