Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Сергейчука О.А.

Нечитайла О.М.

Степашка О.І.

при секретарі Ільченко О.М.

за участю представника

позивача: Антонюк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2005 р.

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2005 р.

у справі № 33/94

за позовом Закритого акціонерного товариства "УкрРосТранснафтопродукт"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2005 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2005р, позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 92234/0 від 09.08.2004 р., № 93234/0 від 09.08.2004 р. Стягнуто з ДПІ у Печерському районі м. Києва на користь ЗАТ "УкрРосТранснафтопродукт" 203,00 грн. судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що послуги, які надавалися позивачем у межах договору комісії на транспортно – експедиційне обслуговування від 28.01.2003 р. № 01/КЭ є такими, що пов’язані з транзитом вантажів через Україну і відповідно до них застосовується передбачений Декретом Кабінету Міністрів України "Про податок на добавлену вартість" (14-92) порядок оподаткування, тобто такі послуги звільняються від оподаткування податком на додану вартість. Послуги позивача, які надавалися ним в межах договору на транспортно-експедиційне обслуговування є такими, що призначаються для споживання та використання за межами митної території України.

ДПІ у Печерському районі м. Києва подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у позові. Посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме: абз. 3 п.п. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість", якою передбачено, що операції з надання послуг платником податку, пов’язані з перевезенням (переміщенням) пасажирів і вантажів транзитом через територію України, оподатковуються за ставкою, встановленою пунктом 6.1 цієї статті, яка має включатися до вартості послуг за транзит, тобто за ставкою 20 відсотків від бази оподаткування. Вважає, що надаючи послуги комітенту з організації перевезення та транспортно-експедиційного обслуговування фактично на території України позивач незаконно застосував нульову ставку з податку на додану вартість. Також посилається на порушення судом п. 11.15 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість", за змістом якої до 01.01.2005 р. в частині звільнення від сплати податку на додану вартість за операціями з транзиту вантажів через територію України та порти діє норма, визначена п.п. "а" п. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про податок на добавлену вартість" від 14.12.1992 р. № 14-92 та п.п. 63, 65, 66 Інструкції "Про порядок обчислення і сплати податку на добавлену вартість та акцизного збору за товари, ввезені із-за меж митних кордонів України, і товари (роботи, послуги), що експортуються за межі митних кордонів України", затвердженої наказом ГДПІ України від 31.05.1994 р. № 44 (z0140-94) . Наголошує на тому, що фірма-нерезидент самостійно не здійснює перевезень, а укладає з позивачем договір про перевезення вантажу транзитом через територію України за договором комісії, тобто саме позивач здійснює організацій заходи, пов’язані з наданням експедиційних послуг на митній території України, і на зазначені послуги не може бути поширена норма, передбачена п. 11.15 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість", а такі послуги оподатковуються за ставкою 20 відсотків, а базою оподаткування є компенсація за надані послуги після його розрахунків з учасниками транспортного процесу.

ДПІ у Печерському районі м. Києва, належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, свого представника не направила.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів касаційної скарги та просив скаргу залишити без задоволення, а судові рішення – без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що за результатами позапланової документальної перевірки ЗАТ "УкрРосТранснафтопродукт" з питання достовірності заявленого до відшкодування податку на додану вартість за січень, лютий, березень, квітень 2004 року ДПІ у Печерському районі м. Києва складено акт № 59-23-4-32250082 від 09.08.2004 р., яким зафіксовано порушення позивачем вимог пп.6.2.4. п.6.2. ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість", яке полягало у неправомірному застосуванні податку на додану вартість за нульовою ставкою щодо послуг з перевезення вантажу, які здійснювались виключно на митній території України.

Позиція податкової інспекції полягає в тому, що надання транспортною організацією - платником податку на додану вартість окремих послуг з транспортування вантажів, які перебувають під митним контролем, тільки між внутрішньою митницею та митницею на кордоні, тобто на митній території України без перетину державного кордону, оподатковуються за ставкою 20%.

На підставі вказаного акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № 92234/0 від 09.08.2004 р. про визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 1761076,00 грн., в т.ч.1223966,00 грн. основного платежу та 537110,00 грн. штрафних санкцій; податкове повідомлення-рішення № 93234/0 від 09.08.2004р., яким виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1853630,00 грн., в тому числі за січень 2004р. у розмірі 655022,00 грн., за лютий 2004р. у розмірі 438883,00 грн., за березень 2004р. у розмірі 731240,00 грн., за квітень 2004р. у розмірі 28485,00 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка та вирішено спір на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Як було достовірно встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (комісіонер) та фірмою "Durheim Managament LTD" (комітент) укладений договір комісії на транспортно-експедиційне обслуговування від 28.01.2003р. №01/КЗ, предметом якого є виконання або організація комісіонером (позивачем) від імені та за рахунок комітента послуг, пов’язаних з прийманням експортно-імпортних та транзитних вантажів на ЛПДС "Новоград-Волинський" та перевезенням їх залізничним транспортом по території України, країн СНД та Балтії.

Відповідно до актів №11 від 08.01.2004р. на суму послуг 614 317,10 дол. США, №1 від 02.02.2004р. на суму послуг 852 177,28 дол. США, №2 від 01.02.2004р. на суму послуг 690053,69 дол. США, №3 від 01.04.2004р. на суму послуг 729 230,18 дол. США позивачем від імені та за рахунок фірми "Durheim Managament LTD" надані послуги з організації перевезень та транспортно-експедиційного обслуговування вантажу "Дизельне паливо". До вартості послуг включено залізнично-дорожній тариф, станційні збори на станції відправлення, диспетчерський контроль, послуги по наданню фінансових гарантій, митно-брокерські послуги, страхування перевезень небезпечних вантажів, охорона, комісійна винагорода та інші.

Оцінюючи зазначені послуги у розрізі нормативних положень п.п. 1, 3, 9, 10, 12 Правил здійснення транспортно-експедиційної діяльності під час перевезення зовнішньоторговельних і транзитних вантажів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1993 р. № 770 (770-93-п) , які регламентують основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів та порядок організації їх перевезення, вказані послуги правильно кваліфіковані судами попередніх інстанцій, як транзитні послуги, поняття яких визначено у ст. 1 Закону України "Про транзит вантажів" від 20.10.1999 р. № 1172-ХІV. Ця норма Закону розуміє під транзитними послугами безпосередньо пов’язану з транзитом вантажів підприємницьку діяльність учасників транзиту, що здійснюється в межах договорів (контрактів) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод тощо. Учасники транзиту - вантажовласники та суб’єкти підприємницької діяльності (перевізники, порти, станції, експедитори, морські агенти, декларанти та інші), які у встановленому порядку надають (виконують) транзитні послуги (роботи).

Відповідно до абз. 1 ст. 7 Закону України "Про транзит вантажів" від 20.10.1999 р. № 1172-ХІV транзитні послуги (роботи) призначаються для споживання та використання за межами митної території України і надаються (виконуються) на підставі відповідних дво- чи багатосторонніх договорів (контрактів) між учасниками транзиту.

Відповідно до абз. 3 п.п. 6.2.4. п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР операції з надання послуг платником податку, пов’язані з перевезенням (переміщенням) пасажирів і вантажів транзитом через територію України, оподатковуються за ставкою, встановленою пунктом 6.1 цієї статті, яка має включатися до вартості послуг за транзит, тобто за ставкою 20 відсотків від бази оподаткування.

Але, згідно із п.п. 6.2.2. п. 6.2. ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР за нульовою ставкою обчислюється податок щодо операцій з продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) від 26.09.1997р. №550/97-ВР статтю 11 Закону України "Про податок на додану вартість" доповнено пунктом 11.15, яким встановлено, що до 1 січня 1999 року зберігається існуючий порядок сплати податку на додану вартість за операціями з надання послуг, пов’язаних з перевезенням (переміщенням) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України.

До пункту 11.15. ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" вносились зміни згідно із Законами України від 24.12.1998р. №362-ХІУ (362-14) , від 20.10.1999р. №1172-ХІУ (1172-14) , від 07.12.2000р. №2133-111, від 20.12.2001р. №2905-111, від 26.12.2002р. №380-ІУ, від 27.11.2003р. №1344-ІУ, від 23.12.2004р. №2285-ІУ, в частині продовження терміну збереження існуючого порядку сплати податку на додану вартість за операціями з надання послуг, пов’язаних з перевезенням (переміщенням) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України.

Таким чином, судами правильно встановлено, що згідно з пп. 11.15. ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у 2004 році зберігався існуючий порядок сплати податку на додану вартість за операціями з надання послуг, пов’язаних з перевезенням (переміщенням) вантажів транзитом через територію і порти України.

Відповідно до абз. "а" п.1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про податок на добавлену вартість" від 26.12.1992р. №14-92 від податку на добавлену вартість звільнявся експорт товарів (робіт, послуг), включаючи послуги транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження товарів, що експортуються, та транзит іноземних вантажів, включаючи транзитні послуги, через територію України за розрахунками у іноземній валюті, крім бартерних (товарообмінних) операцій.

Враховуючи, що на підставі відповідного договору між учасниками транзиту надавалися транзитні послуги, які призначаються для споживання та використання за межами митної території України, що визначено ст. 7 Закону України "Про транзит вантажів" від 20.10.1999 р. № 1172-XIV та випливає із природи таких послуг, і за які, згідно із п.п. 6.2.2. п. 6.2. ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, податок на додану вартість обчислюється за нульовою ставкою, а також виходячи із приписів пп.11.15. ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, згідно із якими у 2004 році зберігався існуючий порядок сплати податку на додану вартість за операціями з надання послуг, пов’язаних з перевезенням (переміщенням) вантажів транзитом через територію і порти України, тобто транзитні послуги не оподатковувалися податком на додану вартість за ставкою 20 ставкою відсотків, позиція судів попередніх інстанцій про неправомірність визначення позивачеві податку на додану вартість за спірні періоди та зменшення бюджетного відшкодування через порушення позивачем вимог п.п. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" є правильною.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги податкової інспекції та скасування законних і обґрунтованих судових рішень.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2005 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2005 р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.