Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого судді - Гончар Л.Я.

Суддів - Гордійчук М.П.

Кравченко О.О.

Леонтович К.Г.

Шкляр Л.Т.

при секретарі - Турчин Д.О.

за участю представника: Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя – Сиваша А.М., Онищук Я.В. та ТОВ "Імпекс плюс" - Чумакової Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ТОВ "Імпекс плюс" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

У березні 2006 року ТОВ "Імпекс плюс" звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000252304/0 від 10.11.2005р.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 30.05.2006р. у позові відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 30.08.2006р. апеляційна скарга ТОВ "Імпекс плюс" задоволена, а постанова Господарського суду Запорізької області від 30.05.2006р. скасована.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Запоріжжя звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Так, скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції невірно застосовано п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права відповідач ставить питання про скасування постанови Запорізького апеляційного господарського суду від 30.08.2006р. і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки від 06.10.2005р. Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Запоріжжя складено Акт від 28.10.2005р. № 167/23-2-3287/5354, в якому зазначено, що при перевірці податкової декларації ТОВ "Імпекс плюс" з податку на додану вартість за серпень 2005р. встановлено порушення вимог пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) та Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України 30.05.97р. № 166 (z0250-97) (в редакції наказу від 15.06.05р. № 213), зареєстрований в Мін'юсті України 09.07.1997р. за №250/2054, в результаті чого підприємством завищено бюджетне відшкодування з ПДВ, заявлене в декларації за серпень 2005 року на суму 553.088,00 грн.

Зазначене порушення, за висновками перевіряючи сталося внаслідок того, що позивачем до бюджетного відшкодування заявлено суму в розмірі 1566366грн. 00 коп., яка дорівнює сумі ПДВ, фактично сплаченій постачальником товарів у попередньому податковому періоді. За твердженням податкової інспекції, сума бюджетного відшкодування не може перевищувати суму податкового кредиту попереднього податкового періоду. Враховуючи, що сума податкового кредиту позивача попереднього податкового періоду складала 1013278 грн. 00 коп., останнім завищено суму бюджетного відшкодування на 553088 грн. 00 коп.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками контролюючого органу і вважає, що вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм чинного податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпункт 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вищезазначеного Закону передбачає, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Правовий аналіз підпункту 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" дозволяє зробити висновок, що законодавцем для визначення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню обумовлено лише одне обмеження: така сума має дорівнювати сплаті ПДВ постачальникам товарів (послуг) у попередньому податковому періоді.

Податковою інспекцією не заперечується, що позивачем у липні 2005 року фактично сплачено постачальникам суму саме в розмірі 1566366,00 грн., в межах якої він і розрахував суму бюджетного відшкодування за серпень 2005 року.

Додатковим підтвердженням правомірності такого висновку є і положення пункту б) підпункту 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, сума бюджетного відшкодування може перевищувати суму податкового кредиту в разі включення першої до залишку від’ємного значення ПДВ після бюджетного відшкодування (за умови, що така сума не перевищує фактично сплаченого ПДВ у попередньому податковому періоді).

З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції зроблений вірний висновок, що при визначенні суми бюджетного відшкодування визначальною є не сума податкового кредиту попереднього звітного періоду, а фактично сплачена сума ПДВ отримувачем товарів (послуг) постачальником таких товарів (послуг) у попередньому податковому періоді.

Згідно ч. 3 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України підстави для його обов'язкового скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя – залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 30.08.2006р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.