К-25950/06 Про скасування податкового повідомлення-рішення про завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість - 23.01.2008 Прийняття

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 27.03.2006 р. позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.08.2005 р. № 0024172303/0, прийняте Центральною МДПІ у м. Миколаєві. Стягнуто з ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва на користь ВАТ "Суднобідувний завод "Лиман" 85 грн. держмита та 118,00 грн. судових витрат.

Судове рішення мотивовано тим, що порушень господарсько-фінансової діяльності позивача за наслідками перевірки відповідачем не встановлено, спірне податкове повідомлення-рішення не засноване на матеріалах перевірки, а висновки про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування ґрунтуються на припущеннях. Форма спірного податкового повідомлення-рішення не відповідає вимогам Наказу ДПА України від 21.06.2001 р. № 253 (z0567-01) , оскільки відповідно до Додатку 6 повинна застосовуватися форма "В 2".

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.06.2006 р. вказану постанову суду першої інстанції змінено. Резолютивну частину викладено у редакції, за якою здійснено процесуальне правонаступництво та замінено Центральну МДПІ у м. Миколаєві на ДПІ у Заводському району м.Миколаєва. Позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Центральної МДПІ у м. Миколаєві від 23.08.2005 р. № 0024172303/0. Стягнуто з Державного бюджетного України через УДК в Миколаївській області на користь ВАТ "Суднобудівний завод "Лиман" витрати по держмиту в сумі 85,00грн.

Змінюючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновок місцевого господарського суду про невідповідність форми податкового повідомлення-рішення вимогам Наказу ДПА є помилковим, оскільки застосування податкового повідомлення-рішення за формою "В 2" передбачено наказом ДПА України № 328 від 10.08.2005 р. (z0923-05) , зареєстрованим Мін’юстом України 25.08.2005 р. за № 923/11203. Суд першої інстанції по суті правильно вирішив справу, але із помилковим застосуванням норм процесуального права, а саме: не зазначено про здійснення процесуального правонаступництва у резолютивній частині постанови; у порушення вимог ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати присуджені на користь позивача не з Державного бюджету України; у порушення ч. 3 ст. 87 вказаного Кодексу стягнуто витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплата яких не передбачена.

ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у позові. Посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України, яке полягало в тому, що суд, без постановлення ухвали про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду, а також без визначених законом підстав (письмової згоди осіб, які беруть участь у справі, визнання позову відповідачем) вирішив справу по суті у попередньому судовому засіданні та прийняв постанову про задоволення адміністративного позову. У порушення ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства постанову від 27.03.2006 р. складено з порушенням п’ятиденного строку з дня закінчення розгляду справи, а саме: 03.04.2006 р. Не погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність застосування податковою інспекцією форми "В" податкового повідомлення-рішення, зазначаючи, що така форма відповідає вимогам Наказу ДПА України від 21.06.2001 р. № 253 (z0567-01) (із змінами та доповненнями, внесеними Наказом від 27.05.2003 р. № 247). Наголошує на тому, що акт перевірки містить описання встановлених порушень позивачем вимог чинного законодавства.

ВАТ "Суднобудівний завод "Лиман" у своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, 23.08.2005 р. податкова інспекція прийняла спірне податкове повідомлення-рішення № 0024172303/0 про завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2005 року на 140359 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акту перевірки з питань правильності декларування податку на додану вартість до відшкодування за січень 2005 року від 23.08.2005 р. № 735/23-301/01373890, згідно із попередніми висновками якого встановлена відповідність задекларованих позивачем в податковій декларації обсягів зобов’язань та податкового кредиту даним первинних бухгалтерських та податкових документів.

Натомість, в акті перевірки податкова інспекція посилається на порушення п.п. 6.2.9 п. 6.2 ст. 6, п.п. 7.2.1, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яке полягало в тому, що підприємство віднесло до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 140359,00 грн. по податковим накладним, виписаним з порушенням і у яких неправильно відображено ставку податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій при вирішенні справи не було встановлено відсутності у податкових накладних обов’язкових реквізитів, передбачених п.п.7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, відповідно, у податкового органу були відсутні підстави для висновку про порушення позивачем вимог п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього ж Закону, якими передбачено, що у разі порушення продавцем порядку виписування податкової накладної покупець має право звернутися до кінця поточного податкового періоду з відповідною заявою до органу державної податкової служби і своєчасно подана заява є підставою для включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Позивач не міг порушити приписи п.п. 6.2.9 п. 6.2 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (168/97-ВР) (п.п. 6.2.9 п. 6.2 ст. 6 доповнено згідно із Законом України від 15.06.2004 р. № 1766-IV (1766-15) ), згідно із якими щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг), зазначених у специфікаціях суден і призначених для будівництва та ремонту морських, річкових суден та інших плавучих засобів, податок обчислюється за нульовою ставкою.

Обчислення податку здійснюється продавцем, а не покупцем товару, відповідно, продавець не може нести відповідальність за неправильність обчислення продавцем податку на додану вартість та інші порушення податкового законодавства, зумовлені неправильністю обчислення.

Судами попередніх інстанцій були ретельно досліджені викладені обставини та надана їм правильна правова оцінка, враховано, що в акті перевірки в исновки зроблені без належних на те фактичних та правових підстав.

За умови відсутності з боку позивача порушень Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) при формуванні податкового кредиту, у податкового органу були відсутні підстави для прийняття податкового повідомлення - рішення про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, у зв’язку з чим висновки судів попередніх інстанцій судом касаційної інстанції визнаються правомірними.

Виходячи із приписів ч. 1 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції здійснив апеляційний розгляд справи за правилами розгляду справи суду першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених Главою 1 цього Кодексу, і, встановивши помилкове застосування норм процесуального права, але правильне по суті вирішення справи, обґрунтовано застосував приписи ст. 201 Кодексу адміністративного судочинства України та змінив рішення суду першої інстанції, виправивши таким чином процесуальні помилки суду першої інстанції.

Судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що недотримання судом першої інстанції приписів ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема щодо розгляду справи по суті під час попереднього судового засідання, без закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду, не призвело до неправильного вирішення справи по суті, а тому, не може бути підставою для скасування.

Посилання податкової інспекції на складання постанови суду апеляційної інстанції з порушенням строку, передбаченого ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, є безпідставним, оскільки податкова інспекція не враховує при обчисленні процесуального строку приписів ч. 6 ст.103 вказаного Кодексу, згідно із якими, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. У даному випадку, закінчення строку складання постанови у повному обсязі припадало на 01.04.2006 р., яке було вихідним днем (субота), і першим після нього робочим днем було 03.04.2006 р., коли і була складена постанова.

За таких обставин, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції, з урахуванням змін, внесених постановою суду апеляційної інстанції, та повністю законної та обґрунтованої постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції,

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Миколаївської області від 27.03.2006 р., з урахуванням змін, внесених постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.06.2006р, та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.06.2006 р. – без змін.