К-38051/06 Про стягнення невиплачених коштів - 23.01.2008 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 16.05.2006 р. та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 26.07.2006 р. по справі за позовомОСОБА_1 управління праці та соціального захисту населення Попільнянської районної державної адміністрації, Лисівської сільської ради про стягнення невиплачених коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , -

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Попільнянської районної державної адміністрації, Лисівської сільської ради про стягнення невиплачених коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) за період 2003-2006 роки на трьох дітей, вказуючи, що вона є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії, має трьох дітей: дочку ОСОБА_1, 1991 р.н., сина ОСОБА_2, 1993 р.н., дочкуОСОБА_31993 р.н., які є потерпілими внаслідок Чорнобильської катастрофи, і її неповнолітні діти мають право на отримання щомісячної виплати на дитину 50% мінімальної заробітної плати.

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 16.05.2006 р. в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 26.07.2006 р. вказане судове рішення залишено без змін.

На зазначені судові рішення надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в якій ставиться питання про їх скасування та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії, має трьох дітей: дочку ОСОБА_1, 1991 р.н., сина ОСОБА_2, 1993 р.н., дочкуОСОБА_31993 р.н., які є потерпілими внаслідок Чорнобильської катастрофи, постійно проживає в м. Овручі Житомирської області.

Позивачу виплачувалась щомісячна виплата у розмірі 3,30 грн. на кожну неповнолітню дитину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996р. № 836 (836-96-п)

Суди, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, виходили з того, що виплати позивачеві, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , здійснені правильно, оскільки їх розмір відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 р. № 836 (836-96-п) .

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 6 статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" потерпілим дітям, зазначеним у пунктах 1 - 6 статті 27 цього Закону, та їх батькам надаються гарантовані державою компенсації та пільги, а саме щомісячна виплата 50 процентів мінімальної заробітної плати незалежно від інших виплат на кожну дитину шкільного віку, яка евакуйована із зони відчуження або народилася після 26.04.1986 року від батька, який на час настання вагітності матері, має підстави належати до категорії 1 або 2, або матері, яка на час настання вагітності або під час вагітності має підстави належати до категорії 1 або 2, а також на кожну дитину, яка проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення.

Таким чином, законом була передбачена кратність щомісячної допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства й доплата до пенсії в залежності від розміру мінімальної заробітної плати, що склався на відповідний період, і не визначена можливість встановлення конкретних сум компенсацій і доплат, зокрема для пенсіонерів, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення.

У порушення вимог статей 86, 159, 161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України суди належним чином не визначилися з правовою нормою, що регулює спірні правовідносини, не звернули увагу на зазначені положення закону і, як наслідок, не перевірили можливості застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 р. № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) з огляду на їх невідповідність нормам Закону.

Крім того, не можна цілком погодитися з посиланням судів як на підставу обґрунтування застосування постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 р. № 836 (836-96-п) , на статтю 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки зазначеною статтею на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок проводити підвищення конкретних розмірів всіх доплат, пенсій і компенсацій відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, однак невиконання Кабінетом Міністрів України такого обов'язку не може бути підставою позбавлення громадян права на виплати в розмірах, що передбачені безпосередньо законом.

Також всупереч статті 158 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким судом першої інстанції вирішив спір по суті, виклав у формі рішення, а не постанови, на що суд апеляційної інстанції не звернув увагу.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Вказані порушення норм матеріального та процесуального права були залишені без уваги й належної оцінки апеляційного суду та не можуть бути усунені касаційним судом, що відповідно до вимог частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.

Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 16.05.2006 р. та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 26.07.2006 р. по справі за позовомОСОБА_1 управління праці та соціального захисту населення Попільнянської районної державної адміністрації, Лисівської сільської ради про стягнення невиплачених коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) скасувати.

Справу за позовомОСОБА_1 управління праці та соціального захисту населення Попільнянської районної державної адміністрації, Лисівської сільської ради про стягнення невиплачених коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) направити на новий розгляд до Попільнянського районного суду Житомирської області.