ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді Харченка В.В., суддів: Васильченко Н.В.,
Леонтович К.Г., Кравченко О.О., Матолича С.В., при секретарі
Мельник I.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Печерському
районі м. Києва на постанову Господарського суду міста Києва від
28 квітня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного
господарського суду від 19 вересня 2006 року у справі за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю "Iдея - 2002" до
Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва
про визнання нечинним рішення, -
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Господарського суду міста Києва від 28 квітня 2006
року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного
господарського суду від 19 вересня 2006 року було задоволено позов
товариства з обмеженою відповідальністю "Iдея - 2002" до
Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва
про визнання нечинним рішення №1950 від 18.11.05 про застосування
фінансових санкцій.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями УПФ у
Печерському районі звернулося з касаційною скаргою, у якій просить
постанову Господарського суду міста Києва від 28 квітня 2006 року
та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 19
вересня 2006 року скасувати, прийнявши рішення про відмову у
задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду
України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги
колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з таких підстав.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
регулюються відносини, що
виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного
пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці
правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених цим
Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим
Законом визначаються: принципи та структура системи
загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло
осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному
страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та
обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових
внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.
Пунктом першим статті 11 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
установлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному
страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в
установах, організаціях, створених відповідно до законодавства
України, незалежно від форми власності, виду діяльності та
господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, в
об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької
діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб -
суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб
оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований
сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий
патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на
інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно з пунктом 1 статті 14 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до
частини 1 статті 15 цього Закону є платниками страхових внесків та
зобов'язані на підставі пункту 6 частини 2 статті 17 зазначеного
Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки
та в повному обсязі страхові внески.
У статті 18 Закону України "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
зазначено, що страхові внески є
цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій
території України в порядку, встановленому цим Законом; вони не
включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що
складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється
податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть
встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків
або звільнення від їх сплати.
Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на
обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом №
400/97ВР ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
, яким разом із Законом № 1058-IV
( 1058-15 ) (1058-15)
не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати
збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для суб'єктів
підприємницької діяльності, котрі перейшли на спрощену систему
оподаткування.
Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів дійшла
висновку, що страхові внески на загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них
не поширюється податкове законодавство, іншим законодавством не
можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових
внесків або звільнення від їх сплати.
Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється
статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.
Указ Президента України № 727/98 ( 727/98 ) (727/98)
регулює питання
оподаткування суб'єктів малого підприємництва. Згідно з вимогами
статті 15 Прикінцевих положень Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
до
приведення законодавства України у відповідність із цим Законом,
закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в
частині, що не суперечать цьому Закону.
Положення статті 6 зазначеного Указу про звільнення суб'єктів
малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Закону
суперечать і застосуванню не підлягають.
Статтею 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
установлено, що страхові внески
до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного
страхування нараховуються роботодавцем на суми фактичних витрат на
оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають
витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та
інших заохочувальних і компенсаційних виплат.
Отже, вимоги пенсійного органу по сплаті внесків до
Пенсійного фонду України з суми оплати праці (грошового
забезпечення) працівників обгрунтовані.
Разом з тим, судами не досліджувалося питання суми та
обгрунтованості нарахування штрафних санкцій за ненарахування
несплату страхових внесків за 2004 рік, що не може бути усунено
судом касаційної інстанції.
Вказана обставина відповідно до статті 220 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
перешкоджає
вирішенню питання правомірності нарахування сум штрафних санкцій
судом касаційної інстанції.
З урахуванням зазначеного судові рішення у справі підлягають
скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.
При новому розгляді справи слід належно оцінити докази, що
мають значення для вирішення спору по суті, всебічно і повно
перевірити доводи, на яких грунтуються вимоги та заперечення
сторін, та, враховуючи зазначені вище обставини і вимоги
законодавства, прийняти законне та обгрунтоване судове рішення.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 227 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
,
колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в
Печерському районі м. Києва задовольнити частково.
Постанову Господарського суду міста Києва від 28 квітня 2006
року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 19
вересня 2006 року скасувати, справу направити на судовий новий
розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, і
оскарженню не підлягає.