К-27033/06 Про визнання право власності на частину студентсько-побутового павільйону - Текст документа

розглянувши в попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Одяг" на рішення господарського суду Запорізької області від 19 жовтня 2005 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 16 лютого 2006 року у справі №4/155 за позовом ТОВ "Одяг" до Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради, треті особи - КП "Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації", Таврійська державна агротехнічна академія, Регіональне відділення Фонду державного майна України в Запорізькій області, про визнання рішення недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2005 року ТОВ "Одяг" звернулось до суду з позовом до Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради, третя особа - Таврійська державна агротехнічна академія, по визнання недійсним рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради №282/11 від 28 жовтня 1992 року "Про студентсько-побутовий павільйон МIМСГа".

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15 серпня 2005 року до у часті в справі в якості третіх осіб було залучено КП "Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації" та Регіональне відділення Фонду державного майна України в Запорізькій області.

Заявою від 09.09.2005р. ТОВ "Одяг" збільшило позовні вимоги та просило господарський суд визнати право власності на частину студентсько-побутового павільйону загальною площею 38,8 кв. м (приміщення площею 16,5 кв.м та 22,3 кв.м), яке розташоване по пр. Б.Хмельницького, 20 в місті Мелітополь.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 19 жовтня 2005 року, яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 16 лютого 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі ТОВ "Одяг" просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та праeцесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Згідно п.1ч.1ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , "Про місцеві державні адміністрації" (586-14) , Земельним кодексом України (2768-14) та іншими нормативно-правовими актами Держава делегувала органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади розпорядження землями відповідних територіальних громад, землями комунальної чи державної власності, та делегувала їм вирішення у встановленому законом порядку інших питань в галузі земельних відносин.

Отже, в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України (2747-15) спір, який виник між сторонами по даній справі, є публічно-правовим, тому касаційна скарга інстанційної підсудна Вищому адміністративному суду України.

Згідно положень частини 2 статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Як встановлено судами, 28 жовтня 1992 року виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради народних депутатів прийнято рішення №282/11 "Про студентський побутовий павільйон МIМСГа", яким визнано право власності студентсько-побутового павільйону, який розташовано в будинку № 20 по проспекту Б.Хмельницького за інститутом механізації сільського господарства.

Відповідно до роз'яснень Вищого арбітражного суду від 26.01.2000р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

Вказане рішення прийнято виконавчим комітетом в межах повноважень наданих Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) .

Визнання права власності за Мелітопольським інститутом механізації сільського господарства виконавчим комітетом здійснено на підставі Iнструкції "Про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР", яка затверджена Держжиткомунгоспом 31.01.1966р. і яка була чинна на момент прийняття спірного рішення.

Як повідомило Мелітопольське МЕТI, державна реєстрація спірного приміщення за орендним підприємством з індпошиву і ремонту одягу була скасована на підставі рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради народних депутатів від 16.04.1992 року №107/10 "Про скасування рішення виконкому від 30.01.1992 року № 22/8". Таким чином, на момент визнання права власності за Мелітопольським інститутом механізації сільського господарства студентський павільйон не пройшов реєстрації і право власності на нього ні за ким не було зареєстровано.

Згідно пункту 4 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року № 02-5/35 з подальшими змінами "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" чинним законодавством України не передбачено винятків щодо застосування позовної давності до вимог про визнання актів недійсними як форми захисту цивільних прав. Тому до таких позовів застосовується загальний строк позовної давності.

Відповідно до Прикінцевих та Перехідних Положень Цивільного Кодексу України (435-15) правила цього Кодексу про позовну давність застосовується до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Статтею 71 Цивільного Кодексу УРСР (1540-06) , який діяв до 01.01.2004 року, було встановлено загальний строк позовної давності - три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто, з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права. Як свідчать матеріали справи, про спірне рішення виконавчого комітету ТОВ "Одяг" стало відомо у вересні 1998 року, про що вказало в листі від 11.03.1999 року на адресу міського голови. Таким чином, до набрання чинності новим Цивільним Кодексом України (435-15) позивач пропустив строк позовної давності.

Крім того, Закон України "Про власність" (697-12) встановлює трирічний строк позовної давності для захисту порушених прав власника. Як було вказано вище, позивач вказаний строк позовної давності пропустив.

Вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права власності, слід виходити з того, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого державного підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності.

Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Пунктом 7 Роз'яснень ВАСУ від 02.04.94 № 02-5/225 (v_225800-94) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності" передбачено, що одним з основних критеріїв визначення законності володіння дер_6авним майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.

Як встановлено судами, вказаний павільйон побудовано на земельній ділянці Iнституту механізації сільського господарства, правонаступник якого (третя особа у справі) до цього часу сплачує земельний податок. Павільйон збудовано за кошти інституту і інші особи знаходяться на праві безоплатного користування приміщенням павільйону. Більш того, Регіональне відділення ФДМ по Запорізькій області повідомило, що частина приміщення (перукарня) приватизована і є комунальною власністю.

Таврійська державна агротехнічна академія як правонаступник Мелітопольського інституту механізації сільського господарства не має документів, які свідчать про будівництво студентсько-побутового павільйону. Саме вказана обставина стала підставою для прийняття виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради рішення про визнання власником павільйону інститут механізації сільського господарства від 28.10.1992 року № 282/11.

Суди правомірно не прийняли до уваги рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради народних депутатів від 30.01.1992р. №22/8, яке було скасовано виконавчим комітетом 16.04.1992р. № 107/10, оскільки в ньому не вказано якими доказами керувався виконавчий комітет, коли визнавав право власності на частину студентсько-побутового павільйону за орендним підприємством по індпошиву та ремонту одягу, в той час як в рішенні від 28.10.1992р. виконавчий комітет вказав підстави визнання права власності на павільйон за інститутом механізації сільського господарства.

За таких обставин суди дійшли правильного висновку про необгрунтованість позовних вимог.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.3 ст.220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст.220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одяг" відхилити, а рішення господарського суду Запорізької області від 19 жовтня 2005 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 16 лютого 2006 року - залишити без змін.