Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Сергейчука О.А.

Нечитайла О.М.

Степашка О.I.

при секретарі Меньшиковій О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у

Личаківському районі м.Львова

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2006 р.

у справі № 5/1837-28/276 за позовом Приватного підприємства "Техномережі"

до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.

Львова

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Львівської області від 13.10.2005 р. у позові відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2006р. частково скасовано постанову суду першої інстанції та визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПI у Личаківському районі м.Львова №0001822310/0/11783/23-1 від 12.07.2005 р. в частині застосування фінансових санкцій в сумі 60101,53 грн. В решті постанову Господарського суду Львівської області від 13.10.2005 р. залишено без змін.

ДПI у Личаківському районі м. Львова подала касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2006 р. та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції п. 4.7 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (168/97-ВР) , п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. №2181-III (2181-14) (із змінами та доповненнями), ч. 3 п. 8 Iнструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої Наказом ДПА України від 17.03.2001 р. № 110 (z0268-01) та ст. 86 КАС України (2747-15) . Дані порушення полягають у тому, що судом зробле

'edо безпідставний висновок про неправомірність застосування відповідачем штрафних санкцій. Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що у суму штрафних санкцій входить сума штрафних санкцій за два порушення, по одному з який визначено основний платіж (47036,77 грн.) та за порушення без визначення основного платежу.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що за наслідками проведеної комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивачем за період з 19.04.2004 р. по 31.03.2005 р. складено акт № 181/23-1/32894199 від 08.07.2005 р. на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.07.2005р. №0001822310/0/11783/23-1, яким згідно з п.п. "б" п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, п.п.17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-III (2181-14) , п.п. 4.7 ст. 4, п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (168/97-ВР) (із змінами та доповненнями) визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 130656,69 грн., в тому числі 47036,77 грн. основного платежу та 83619,92 грн. штрафних санкцій.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що включення позивачем до податкового кредиту у грудні 2004 р. податку на додану вартість у сумі 4035,37 грн. та у січні 2005 року податку на додану вартість у сумі 43001,4 грн. не грунтується на вимогах п.п. 7.4.1 п. 7.4 та п.п. 7.7.5 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (168/97-ВР) (із змінами та доповненнями), якими чітко передбачено, що однією з обов'язкових підстав включення сум податку до податкового кредиту з податку на додану вартість, є сплата цих сум до державного бюджету України. Докази включення сум податку на додану вартість контрагентом позивача ПП "Югавара" до складу податкових зобов'язань з цього податку відсутні. Нарахування штрафних санкцій здійснено відповідачем у повній відповідності до вимог п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-III (2181-14) , тобто за відповідну кількість періодів окремо по кожному з договорів, а твердження позивача про нарахування цих санкцій у розмірі більшому, ніж передбачено законом, є помилковим.

Частково скасовуючи податкове повідомлення-рішення та визнаючи нечинним податкове повідомлення-рішення в частині застосування фінансових санкцій в сумі 60101,53 грн., суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно із вимогами п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-III (2181-14) сума штрафу не повинна перевищувати п'ятидесяти відсотків суми недоплати та не менше десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули, а саме у розмірі 23518,39 грн.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними та обгрунтованими судові рішення, оскільки вважає, що висновки щодо неправомірності формування позивачем спірного податкового кредиту зроблені у результаті неправильного застосування вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Згідно із п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (168/97-ВР) (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту (грудень 2004 р. та січень 2005 р.) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) датою виникнення права платника податків на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою приписи вищевказаних норм Закону, не надали правової оцінки питанню формування податкового кредиту саме на підставі приписів наведених норм Закону, зокрема не надали оцінки тому, чи належить вартість придбаних товарів (робіт, послуг), у зв'язку з чим сплачуються (нараховуються) суми податків, до валових витрат виробництва (обігу), не визначили, чи виникло у позивача право на податковий кредит за першою із законодавчо визначених подій.

При вирішенні питання щодо формування податкового кредиту необхідно взяти до уваги, що непідтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на віднесення позивачем до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість при придбанні товару, оскільки відповідальність платника податку у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, настає лише у разі непідтвердження податковими накладними на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включеного до складу податкового кредиту (абз. 2 п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) ). Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не ставить право платника податку на додану вартість на формування податкового кредиту в залежність від належного виконання постачальником своїх податкових зобов'язань та сплати ним сум до державного бюджету.

Допущені судами попередніх інстанцій вищевказані порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, який згідно із ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З огляду на викладене, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких грунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова 8 задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Львівської області від 13.10.2005 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2006р. скасувати, а справу направити до Господарського суду Львівської області.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.