ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
Головуючого Бившевої Л.I.,
суддів: Костенка М.I., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної
Т.М.,
при секретарі Міненко О.М.,
за участю:
представників позивача - Цигіка I.Ю., Маньо В.В.,
представника відповідача - Олійниченко I.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва
на постанову господарського суду міста Києва від 02 березня
2006 року
та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 02
серпня 2006 року
у справі № 11/420
за позовом Українсько - турецького товариства з обмеженою
відповідальністю "Узай"
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі
міста Києва
про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень, -
В С Т А Н О В И Л А :
У листопаді 2005 року Українсько - турецьке ТОВ "Узай"
звернулося до суду з позовом до ДПI у Голосіївському районі м.
Києва про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень №
0001972312/0 від 02 жовтня 2003 року та № 001902312/0 від 14
червня 2005 року.
Постановою господарського суду м. Києва від 02 березня 2006
року позов було задоволено частково.
Визнано недійсним податкове повідомлення - рішення ДПI у
Голосіївському районі м. Києва № 0001972312/0 від 02 жовтня 2003
року повністю.
Визнано недійсним податкове повідомлення - рішення ДПI у
Голосіївському районі м. Києва № 0001902312/0 від 14 червня 2005
року в частині визначення Українсько - турецькому ТОВ "Узай" суми
податкового зобов'язання за платежем: земельний податок у розмірі
351 052, 88 грн., в тому числі 238 574, 90 грн. основного платежу
та 112 477, 98 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
В решті позову відмовлено.
Стягнуто з Державного бюджету на користь позивача судові
витрати в сумі 1, 70 грн.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02
серпня 2006 року постанову господарського суду м. Києва від 02
березня 2006 року залишено без змін.
В касаційній скарзі ДПI у Голосіївському районі м. Києва,
посилаючись на порушення судами норм матеріального та
процесуального права, просить скасувати постанову господарського
суду міста Києва від 02 березня 2006 року та ухвалу Київського
апеляційного господарського суду від 02 серпня 2006 року в частині
задоволених вимог, прийняти нове рішення, яким в частини
задоволених вимог відмовити.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав
касаційну скаргу та просив її задовольнити.
В судовому засіданні представники позивача заперечували проти
касаційної скарги та просили залишити її без задоволення.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у
судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи
касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами
першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та
процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія
суддів, враховуючи межі касаційної скарги, вважає, що касаційна
скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Податковим повідомленням - рішенням ДПI у Голосіївському
районі м. Києва № 0001972312/0 від 02 жовтня 2003 року позивачу
визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний
податок в розмірі 2 060, 78 грн. та застосовано штрафні
(фінансові) санкції з цього податку в розмірі 1 030, 39 грн.
Вказане податкове повідомлення - рішення було прийнято на
підставі Довідки ДПI у Голосіївському районі м. Києва від 01
жовтня 2003 року № 446-23/12-24367001 "Про результати позапланової
документальної перевірки правильності обчислення та своєчасності
внесення до бюджету сум місцевих, ресурсних (рентних) і
неподаткових платежів ТОВ "Узай" за період з 01 січня 2001 року по
01 серпня 2003 року".
Згідно з розрахунком штрафних (фінансових) санкцій до довідки
вказаним податковим повідомленням - рішенням до позивача
застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 030,39 грн. на
підставі підпункту 17.1.2 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, тобто у розмірі 50 %
від суми нарахування за основним платежем без визначення штрафу за
неподання розрахунку земельного податку.
Податковим повідомленням - рішенням ДПI у Голосіївському
районі м. Києва від 14 червня 2005 року № 0001902312/0 позивачу
визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний
податок в розмірі 238 574, 90 грн. та застосовано штрафні санкції
з цього податку в розмірі 112 987, 98 грн.
Вказане податкове повідомлення - рішення прийнято на підставі
акту ДПI у Голосіївському районі м. Києва від 10 червня 2005 року
№ 5/23-12-24367001 "Про результати позапланової виїзної
документальної перевірки правильності обчислення та своєчасності
внесення до бюджету сум земельного податку Українсько-турецького
товариства з обмеженою відповідальністю "Узай" за період з 01
серпня 2003 року по 01 травня 2005 року".
Згідно з розрахунком штрафних (фінансових) санкцій до акту
перевірки вказаним податковим повідомленням - рішенням до позивача
застосовані штрафні (фінансові) санкції на підставі підпункту
17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
в розмірі 510, 00 грн. та на
підставі підпункту 17.1.2 п. 17.1 ст. 17 цього Закону в розмірі
112 477, 98 грн.
Довідкою від 01 жовтня 2003 року № 446-23/12-24367001 та
актом перевірки від 10 червня 2005 року № 5/23-12-24367001
встановлено порушення позивачем ст. 2, ст. 14 Закону України "Про
плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
, а саме: неподання розрахунків
земельного податку та несплату податкових зобов'язань з цього
податку за період з квітня 2003 року по травень 2005 року по
земельній ділянці, розташованій за адресою: м. Київ, вул. О.
Трутенка, 24, - кадастровий номер ділянки - 72:277:001, у зв'язку
чим позивачу донараховано земельний податок та застосовано штрафні
санкції, передбачені підпунктом 17.1.1, підпунктом 17.1.2 п. 17.1
ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами і державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
.
Крім того, судами попередніх інстанцій було встановлено, що
позивач (покупець) уклав з Регіональним відділенням Фонду
державного майна України по м. Києву (продавець) договір №
000443/30 від 30 грудня 1996 року купівлі - продажу об'єкту
незавершеного будівництва, що розташований за адресою: м. Київ,
вул. О. Трутенка, 24. Згідно з протоколом аукціону від 30 грудня
1996 року кінцева ціна приватизації становить 330 000, 00 грн.
Передача об'єкту засвідчена актом прийому-передачі "Дослідно -
експериментального заводу "Харчомаш" № 480 від 17 квітня 1997
року. Регіональним відділенням Фонду Державного майна по м. Києву
видано позивачу свідоцтво про власність на об'єкт незавершеного
будівництва "Дослідно-експериментальний завод "Харчомаш", що
розташований за адресою: м. Київ, вул. О. Трутенка, 24. 3гідно з
додатком № 1 до договору № 000443/30 від 21 січня 1997 року
"Графік завершення будівництва Київського
дослідно-експериментального заводу "Харчомаш" передбачено
завершити будівництво об'єктів протягом 8 років.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної
інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того,
що відповідно до положень п. 16 ст. 12 Закону України "Про плату
за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
та ст. 28 Закону України "Про особливості
приватизації об'єктів незавершеного будівництва" ( 1953-14 ) (1953-14)
позивач звільнявся від сплати земельного податку щодо земельної
ділянки, на якій розташований вищезгаданий об'єкт незавершеного
будівництва, до закінчення строку будівництва. Суди попередніх
інстанцій також дійшли висновку про те, що позивач звільняється
від плати за землю не лише до закінчення строку будівництва,
розташованого на земельній ділянки, який визначається в додатку №
1 до договору № 000443/30 від 21 січня 1997 року купівлі - продажу
об'єкту незавершеного будівництва, як 21 січня 2005 року, а до
фактичного закінчення будівництва об'єкта, оскільки рішенням
господарського суду м. Києва від 24 липня 2002 року у справі №
33/209, яке набрало законної сили, визнано недійсним на підставі
ст. 48 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
додаток № 1 до договору
купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва № 000443/30
від 30 грудня 1996 року, укладеного між Спільним
українсько-турецьким ТОВ "Узай" та Регіональним відділенням фонду
державного майна України по м. Києву, а тому позивач має право
користуватись пільгою з плати за землю до фактичного закінчення
будівництва об'єкта, що підтверджується положеннями ч. 1 ст. 165
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та ч. 2 ст. 530 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. При цьому суди в своїх рішеннях
посилались на те, що визнання недійсним в судовому порядку додатку
№1 до договору купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва
№ 000443/30 від 30 грудня 1996 року не тягне за собою недійсність
договору купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва №
000443/30 від 30 грудня 1996 року, а доказів того, що державними
органами вирішується питання про його розірвання або про визнання
його недійсним в судовому порядку суду надано не було.
Посилаючись на те, що відповідно до положень ст. 2, ст. 7,
ст. 13, ст. 23 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
та
п. 2 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня
1993 року № 15 ( 15-93-п ) (15-93-п)
, плата за землю визначається залежно
від грошової оцінки земель, а згідно листа Головного управління
земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації від
20 грудня 2005 року № 07-05/35541 в базі даних Державного
земельного кадастру відсутні дані щодо грошової оцінки земельної
ділянки по вул. О. Трутенка, 24 (кадастровий номер ділянки -
72:277:001), суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що
відповідач, визначивши на власний розсуд грошову оцінку вказаної
земельної ділянки, вийшов за межі наданої йому компетенції і
неправомірно визначив на підставі цього позивачу суму податкового
зобов'язання з плати за землю.
Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку,
відповідно до якого позивач не може використовувати земельну
ділянку за цільовим призначенням відповідно до положень ст. 125
Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
з урахуванням того, що
земельна ділянка у користування позивача не відведена, що
підтверджується матеріалами справи, однак це, на думку судів, не
позбавляє його права здавати в оренду об'єкт незавершеного
будівництва, що ним і здійснювалось згідно договорів № 2/04 від 02
квітня 2003 року та № 209 від 01 грудня 2003 року, укладених з ПФ
"Анжіо".
При цьому суди попередніх інстанцій посилались на те, що
подання розрахунку з земельного податку законодавством не
ставиться в залежність від фактичних обставин господарської
діяльності чи відсутності податкових зобов'язань у зв'язку з
користуванням пільгами, а тому донарахування позивачу штрафних
(фінансових) санкцій податковим повідомленням - рішенням №
0001902312/0 від 14 червня 2005 року на підставі підпункту 17.1.1
п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
в розмірі 510, 00 грн. є правомірним з
урахуванням того, що позивач в порушення Порядку подання
податкового розрахунку земельного податку, затвердженого наказом
Державної податкової адміністрації від 26 жовтня 2001 року № 434
( z0963-01 ) (z0963-01)
, не подавав у відповідні строки розрахунки з
земельного податку.
Визнавши відсутність фактів заниження сум податкового
зобов'язання з земельного податку позивачем, суди попередніх
інстанцій дійшли висновку про необгрунтованість застосування до
позивача штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.2 п. 17.1 п.
17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
.
Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх
інстанцій з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що
відповідно до приписів п. 16 ст. 12 Закону України "Про плату за
землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
(в редакції, яка до 01 квітня 2005 року) та ст.
28 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів
незавершеного будівництва" ( 1953-14 ) (1953-14)
позивач звільнявся від
сплати земельного податку щодо земельної ділянки, на якій
знаходиться придбаний об'єкта незавершеного будівництва, на строк
будівництва, визначений додатком № 1 до договору № 000443/30 від
21 січня 1997 року купівлі - продажу об'єкту незавершеного
будівництва, до 21 січня 2005 року.
В той же час, обгрунтованими визнаються висновки судів
попередніх інстанцій відносно того, що у зв'язку з визнанням
недійсним додатку № 1 до договору № 000443/30 від 21 січня 1997
року рішенням господарського суду м. Києва від 24 липня 2002 року,
яке набрало законної сили, позивач звільнявся від сплати
земельного податку щодо земельної ділянки, на якій знаходиться
придбаний об'єкта незавершеного будівництва, до моменту фактичного
закінчення будівництва з урахуванням положень ч. 1 ст. 165
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, який втратив
чинність з 01 січня 2004 року, та ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Колегія суддів також погоджується з висновками судів
попередніх інстанцій про безпідставність визначення позивачу
податкового зобов'язання з плати за землю без грошової оцінки,
оскільки суди попередніх інстанцій вірно посилались на те, що
згідно приписів ст. 2 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних
правовідносин) плата за землю визначається залежно від грошової
оцінки, яка щодо земельної ділянки під об'єктом незавершеного
будівництва за адресою: м. Київ, вул. О. Трутенка, 24, не
проводилась, що підтверджується відповіддю, наданою Головним
управлінням земельних ресурсів Київської міської державної
адміністрації листом від 20 грудня 2005 року № 07-05/35541 на
запит суду. При цьому відповідачем не застосовувались також і
середні ставки земельного податку, встановлені ст. 7 Закону
України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
, які застосовуються у
випадку, якщо грошову оцінку земельних ділянок не встановлено.
Враховуючи аналіз положень ст. 5, ст. 15 Закону України "Про
плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
, ст. 116, ст. 125, ст. 126 Земельного
кодекс України ( 2768-14 ) (2768-14)
та п. 2 Положення про порядок ведення
державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 12 січня 1993 року № 15 ( 15-93-п ) (15-93-п)
, суди
попередніх інстанцій також дійшли обгрунтованого висновку про те,
що земельний податок сплачується власниками або землекористувачами
земельних ділянок, які отримали земельну ділянку у власність або у
користування, що підтверджується відповідними державними актами,
та при умові внесення відповідних даних до земельного кадастру,
які є підставою для обчислення плати за землю.
Встановивши, що земельна ділянка під об'єктом незавершеного
будівництва у користування позивача не відведена, що
підтверджується відомостями, наданими Головним управлінням
земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації,
даними Державного земельного кадастру та не було спростовано
відповідачем, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку,
відповідно до якого позивач не може приступити до використання
земельної ділянки за цільовим призначенням, однак це не позбавляє
його права здавати в оренду нежитлові приміщення незавершеного
будівництва.
З огляду на вищевикладене, обгрунтованим визнається висновок
судів попередніх інстанцій про неправомірність визначення спірними
податковими повідомленнями - рішеннями суми податкового
зобов'язання з плати за землю та застосування до позивача штрафних
санкцій на підставі підпункту 17.1.2 п. 17.1 ст. 17 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції залишає
касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін,
якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили
порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні
судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПI у
Голосіївському районі м. Києва підлягає залишенню без задоволення,
а постанова господарського суду м. Києва від 02 березня 2006 року
та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 02
серпня 2006 року підлягають залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, ч. 1 ст. 224, ст.
ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія -
У Х В А Л И Л А :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Голосіївському районі міста Києва залишити без задоволення, а
постанову господарського суду міста Києва від 02 березня 2006 року
та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 02
серпня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може
бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими
обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
Головуючий: _______________________ Л.I. Бившева
Судді: _______________________ М.I. Костенко
_______________________ Н.Є. Маринчак
_______________________ Є.А. Усенко
_______________________ Т.М. Шипуліна