ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 жовтня 2007 року м.Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
суддів:
Фадєєвої Н.М., Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г.,
Шкляр Л.Т.
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за
касаційною скаргою закритого акціонерного товариства
"Запоріжтеплокомуненерго" на рішення господарського суду
Запорізької області від 12 липня 2005 року та постанову
Запорізького апеляційного господарського суду від 16 вересня 2005
року, у справі № 11/207 за позовом Запорізького обласного
відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ЗАТ
"Запоріжтеплокомуненерго", про стягнення суми, -
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2005 року Запорізьке обласне відділення Фонду
соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до ЗАТ
"Запоріжтеплокомуненерго" про стягнення штрафних санкцій у розмірі
15393,75грн. за незайняті інвалідами робочі місця у 2004 році.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 12 липня
2005 року, яке залишено без змін постановою Запорізького
апеляційного господарського суду від 16 вересня 2005 року позовні
вимоги задоволені.
В касаційній скарзі ЗАТ "Запоріжтеплокомуненерго" просить
скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та
ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог,
посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм
матеріального права.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування
судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального
права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи
касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
№ 2606-ПI для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми
власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць
для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від
загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25
чоловік - у кількості одного робочого місця.
З матеріалів справи, а саме зі звіту про зайнятість та
працевлаштування інвалідів за 2004 рік (форма № 10-П, затверджена
наказом Держкомстату України № 49 ( v0049202-02 ) (v0049202-02)
від 10.01.2002
р.) (а.с.6), вбачається, що за вказаний період відповідачем
інваліди не були працевлаштовані. Також не були створені місця для
їх працевлаштування.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(з
подальшими змінами), сума штрафних санкцій, яку необхідно
перерахувати за незайняті робочі місця інвалідами у зв'язку з
невиконанням 4% нормативу, визначається в розмірі середньої річної
заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче
місце не зайняте інвалідом.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
працевлаштування інвалідів здійснюється центральними органами
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами
місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Пунктами 5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про
порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.2002 р., зазначено, що
підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні
кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформують
державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може
використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до чинного законодавства обов'язок відповідача
створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його
обов'язком їх працевлаштувати. Однак, згідно довідки
Орджонікідзевського районного центру зайнятості №530 від
15.06.2005р. відповідач інформацію про наявність вільних робочих
місць для працевлаштування інвалідів не надавав.
За таких обставин судами першої та апеляційної інстанцій
зроблено вірний висновок про обгрунтованість позовних вимог.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не
спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та
апеляційної інстанцій при розгляді справи допущені порушення норм
матеріального та процесуального права, які регулюють спірні
правовідносини.
Згідно ч.3 ст.220-1 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції відхиляє касаційну
скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для
скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст.220-1, 223, 224, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства
"Запоріжтеплокомуненерго" відхилити, а рішення господарського суду
Запорізької області від 12 липня 2005 року та постанову
Запорізького апеляційного господарського суду від 16 вересня 2005
року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.
Судді: