ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2007 року К-17582/06
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
головуючого Фадєєвої Н.М.,
суддів: Васильченко Н.В.,
Гордійчук М.П.,
Чалого С.Я.,
Матолича С.В.,
при секретарі - Кулеша А.О.
сторони:
від позивача - Юрченко Т.Д.
від відповідача - Гирявець М.В.
від третьої особи - Припіяло С.В., Туровська К.В., Гнипа М.В.
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю "Агрополіс" на постанову господарського суду
міста Києва від 30 січня 2006 року та ухвалу Київського
апеляційного господарського суду від 11 квітня 2006 року у справі
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополіс" до
відділення державного казначейства у Святошинському районі міста
Києва за участі третьої особи державної податкової інспекції у
Святошинському районі міста Києва про відшкодування з Державного
бюджету України бюджетної заборгованості з податку на додану
вартість,-
встановила
У листопаді 2005 року товариство з обмеженою відповідальністю
"Агрополіс" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Агрополіс") звернулось
до господарського суду міста Києва з позовом до відділення
державного казначейства у Святошинському районі міста Києва (далі
по тексту - ВДК у Святошинському районі м. Києва, відповідач) за
участі третьої особи державної податкової інспекції у
Святошинському районі міста Києва (далі по тексту - ДПI у
Святошинському районі м. Києва, третя особа) про відшкодування з
Державного бюджету України бюджетної заборгованості з податку на
додану вартість у розмірі 270 786грн. та стягнення суми процентів,
нарахованих на бюджетну заборгованість у розмірі 162 071грн. 11к.
Позивач зменшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути
180 108грн. 19к., з яких 18 037грн. 08к. - відшкодування сум
податку на додану вартість та 162 071грн. 11к. - відсотки,
нараховані на бюджетну заборгованість.
Постановою господарського суду міста Києва від 30 січня 2006
року в позові ТОВ "Агрополіс" відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11
квітня 2006 року постанову господарського суду міста Києва від 30
січня 2006 року залишено без змін.
Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, ТОВ
"Агрополіс" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить
скасувати постанову господарського суду міста Києва від 30 січня
2006 року і ухвалу Київського апеляційного господарського суду від
11 квітня 2006 року та ухвалити нове судове рішення про стягнення
з Державного бюджету України на користь ТОВ "Агрополіс" 166
252грн. 27к. процентів, нарахованих на суму бюджетної
заборгованості за період з січня 2004 року по червень 2005 року.
В касаційній скарзі ТОВ "Агрополіс" стверджує, що ним не було
заявлено прохання про стягнення відсотків за період після
прийняття Закону України №2505-IV від 25 березня 2005 року
( 2505-15 ) (2505-15)
, а заявлені позовні вимоги стосувались періоду з січня
2004 року по червень 2005 року та грунтувались на нормах п.п.
7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, який був чинним до 1 червня 2005 року та нормах ч.
1 ст. 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ч. 1 Рішення
Конституційного суду України від 9 лютого 1999 року
( v001p710-99 ) (v001p710-99)
, за якими акти законодавства не мають зворотньої
сили і застосовуються до правовідносин, які виникли після набуття
ними чинності.
Окрім того, ТОВ "Агрополіс" стверджує, що проценти,
нараховані на бюджетну заборгованість не можна розглядати як
неустойку за порушення грошових зобов"язань, оскільки неустойку
кредитор має право не нараховувати та не стягувати.
У судовому засіданні представником відповідача заявлено
клопотання про здійснення заміни сторони у справі її
правонаступником - головним управлінням Державного казначейства
України у місті Києві.
Статтею 55 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено, що у разі
вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо
яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії
адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої
особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному
процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій
самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він
замінив.
Клопотання відповідача судовою колегією задоволено.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну
оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, судова колегія
Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє
правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій
норм матеріального та процесуального права, правової оцінки
обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та
визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому
рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлені наступні
фактичні обставини справи.
ТОВ "Агрополіс" звернулось до суду з позовом про стягнення з
державного бюджету України суми бюджетної заборгованості з податку
на додану вартість за період з листопада 2003р. по травень 2005р.,
та відсотків, передбачених п. 7.7.3 п.7.7 ст. 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у сумі 162 071, 11
грн.
Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що всупереч
вимогам пп.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(в редакції, чинній до 31.03.2005 р.),
відшкодування ПДВ позивачу по зазначеним в позовній заяві
податковим деклараціям своєчасно здійснено не було.
Отже, судами встановлено факт порушення відповідачем прав
позивача та вимог Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відмовляючи ТОВ "Агрополіс" в задоволенні позову суди першої
та апеляційної інстанції виходили з того, що на момент звернення
позивача до господарського суду, тобто станом на листопад 2005
року, підпункт 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
вже діяв в редакції
Закону України № 2505 ( 2505-15 ) (2505-15)
від 25.03.2005р. (набрав
чинності 31.03.2005р.), і нова його редакція нарахування відсотків
на суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість не
передбачає, а, отже, обов'язків щодо сплати таких відсотків на
момент подання позивачем позову до суду та на момент винесення
судом першої інстанції рішення по справі законом не встановлено.
З таким висновком попередніх судових інстанцій погодитись не
можна виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду
з позовом про стягнення бюджетної заборгованості з податку на
додану вартість за період з листопада 2003 року по травень 2005
року та процентів, нарахованих на вказану суму бюджетної
заборгованості.
У періодах, за які ТОВ "Агрополіс" просить стягнути проценти,
нараховані на суму бюджетної заборгованості з податку на додану
вартість, діяла редакція п.п. 7.7.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, згідно з яким
суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у
цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму
бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120
відсотків від облікової ставки Національного банку України,
встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії,
включаючи день погашення. Платник податку має право у будь-який
момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до
суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до
відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному
відшкодуванні надмірно сплачених податків.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний
господарський суд, вказав, що сума відсотків, що була передбачена
старою редакцією пп.7.7.3 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, є різновидом неустойки (пені)
за прострочення зобов'язань, а не сумою основного боргу і тому
стягнення неустойки за прострочення платежу є правом, а не
обов'язком позивача як кредитора.
Суд вказав, що вимоги позивача щодо стягнення процентів,
нарахованих на суму бюджетної заборгованості з податку на додану
вартість є безпідставними, посилаючись при цьому на те, що на
момент подачі цього позову до суду підстав для нарахування
відсотків вже не існувало.
Між тим, згідно вимог п.п. 7.7.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(в редакції, яка
була чинною у періоди, за які ТОВ "Агрополіс" просить стягнути
проценти) проценти на бюджетну заборгованість нараховувались в
силу Закону, а подальша зміна редакції Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не може позбавити позивача права
на відшкодування сум бюджетної заборгованості та нарахованих
відповідно до вимог Закону процентів.
Так, статтею 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають
зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або
скасовують відповідальність особи.
В рішенні Конституційного суду України від 9 лютого 1999 року
N 1-рп/99 ( v001p710-99 ) (v001p710-99)
вказано, що положення частини першої
статті 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
про зворотну дію в
часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли
вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується
фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не
означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на
закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або
скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання
зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути
передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому
нормативно-правовому акті.
Отже, ТОВ "Агрополіс" не позбавлено права звернутись до суду
з позовом про стягнення нарахованих процентів на суму бюджетної
заборгованості за періоди, в яких діяла відповідна редакція Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Розглядаючи даний спір суди мали з"ясувати обставини щодо
обгрунтованості заявленої до стягнення суми процентів, чи
нараховувалась відповідна сума контролюючим органом та чи були
здійснені відповідні записи до облікової картки платника
податків - позивача.
Враховуючи, що нез"ясування вказаних обставин може призвести
до неправильного вирішення справи, а, в силу положень статті 220
КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції не може
досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними
обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, судова
колегія Вищого адміністративного суду України приходить до
висновку про те, що ухвалені у справі судові рішення підлягають
скасуванню, а справа має бути направлена на новий судовий розгляд
до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 55, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Вищого адміністративного суду України
УХВАЛИЛА:
Замінити відділення державного казначейства у Святошинському
районі міста Києва його правонаступником - Головним управлінням
Державного казначейства України у місті Києві.
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"Агрополіс" задовольнити частково.
Постанову господарського суду міста Києва від 30 січня 2006
року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 11
квітня 2006 року скасувати.
Справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
"Агрополіс" до відділення державного казначейства у Святошинському
районі міста Києва за участі третьої особи державної податкової
інспекції у Святошинському районі міста Києва про відшкодування з
Державного бюджету України бюджетної заборгованості з податку на
додану вартість направити на новий судовий розгляд до суду першої
інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і
оскарженню не підлягає.
Головуючий
судді: