ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі:
головуючого: судді Фадєєвої Н.М.
Суддів: Гончар Л.Я.
Гордійчук М.П.
Матолича С.В.
Харченка В.В.
при секретарі: Деревенському I.I.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду
в м. Києві справу за касаційною скаргою відкритого акціонерного
товариства "Тепловозоремонтний завод" на постанову Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 25 травня 2006
року у справі за позовом Полтавського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного
товариства "Тепловозоремонтний завод" про стягнення 273828, 33
грн. штрафних санкцій ,-
в с т а н о в и л а:
В жовтні 2005 року Полтавське обласне відділення Фонду
соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до
відкритого акціонерного товариства "Тепловозоремонтний завод" про
стягнення 273828, 33 грн. штрафних санкцій.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 16
березня 2006 року в задоволенні позовних вимог Полтавського
обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
відмовлено.
Постановою Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 25 травня 2006 року рішення господарського
суду Полтавської області від 16 березня 2006 року скасовано, позов
задоволено.
Відкрите акціонерне товариство "Тепловозоремонтний завод", не
погоджуючись з судовим рішенням апеляційного господарського суду в
касаційній скарзі просить його скасувати та залишити в силі
рішення господарського суду першої інстанції, посилаючись на
неправильне застосування судом норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду
України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи
касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд
виходив з того, що судом першої інстанції порушені норми
законодавства про захист інвалідів, зокрема положення про те, що
для виконання відповідними органами обов'язку працевлаштування
інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних
заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належить
створення в установленому порядку вакантних місць для праці та
атестація останніх.
Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції
погодитись неможливо виходячи з наступного.
Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
підприємства, установи і
організації, незалежно від форми власності і господарювання,
повинні створити робочі місця для забезпечення працевлаштування
інвалідів в кількості 4 відсотків від загальної чисельності
працюючих.
При недотриманні зазначеного вище імперативу, статтею 20
Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні" ( 875-12 ) (875-12)
передбачено відповідальність у вигляді штрафу
в розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за
кожне нестворене робоче місце не зайняте інвалідом.
Таким чином, виходячи із зазначених вище норм права,
відповідач повинен був у відповідній кількості створити на
підприємстві спеціально обладнані робочі місця для інвалідів та
надіслати у службу зайнятості спеціальні повідомлення про
готовність працевлаштувати працівників з розумовими чи фізичними
вадами відповідної степені інвалідності.
Висновок про недотримання відповідачем нормативу створення
робочих місць позивач обгрунтовує посиланням на звіт про
зайнятість та працевлаштування інвалідів, поданий ВАТ
"Тепловозоремонтний завод" за результатами 2004 року за формою
10-ПI
Iнших доказів матеріали справи не містять.
Однак даний звіт містить інформацію не про створення робочих
місць для працевлаштування інвалідів та інші обставини взаємодії
роботодавця із органами працевлаштування, а лише дані про
чисельність інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях.
Таким чином, дані звіту не містять достатню та достовірну
інформацію щодо дотримання суб'єктом підприємницької діяльності
приписів ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
.
Iнформація про наявність чи відсутність на підприємстві
відповідача атестованих робочих місць для працевлаштування
інвалідів міститься у звітах, що надаються підприємством за формою
3-ПН, а не у звіті за формою 10-ПI. Звіт за формою 3-ПН є актом
інформування органи працевлаштування про створені на підприємстві
робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом
про направлення на підприємство інвалідів із встановленим рівнем
нозології для працевлаштування.
Саме тому, висновки про необхідність звернення із позовом
повинні досліджуватись позивачем через призму даних звіту форми
3-ПН.
Таким чином, дані звітності підприємства відповідача, зокрема
дані довідки про зайнятість та працевлаштування інвалідів форми
10-ПI, при нормативі одне робоче місце, не підтверджують факт не
створення у 2004 році одного робочого місця для інвалідів, і,
відповідно не можуть бути доказом порушення відповідачем ст. 19
Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні" ( 875-12 ) (875-12)
.
Отже, позивач не надав переконливих доказів на підтвердження
факту не створення відповідачем атестованих робочих місця
працевлаштування інвалідів у встановленій чинним законодавством
кількості.
Також, матеріали справи не містять доказів того, що
відповідач не повідомляв органи працевлаштування про створені
робочі місця.
Відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, саме на
позивача покладено обов'язок доведення факту вчинення відповідачем
порушення. У протилежному випадку, вимоги про відповідальність
будуть необгрунтованими.
Нормативно-визначений порядок створення робочого місця для
інваліда передбачає створення спеціальної комісії підприємством,
до складу якої входять представники МСЕК, органів
Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів,
проведення нею атестації робочого місця за певних умов.
Метою атестації є перевірка відповідності робочого місця
індивідуальній програмі реабілітації інваліда.
З огляду на таке, слід дійти висновку, що проведення
атестації робочого місця інваліда, як і створення комісії без
наявності інваліда, є неможливим.
Необхідно також вказати на те, що наявність або відсутність
звернення підприємства до органів соціального захисту та інших
органів, визначених ст. 18 Закону, не звільняє останніх від
обов'язку здійснити підбір робочого місця для інвалідів та
працевлаштувати інвалідів, оскільки такий обов'язок для вказаних
осіб прямо випливає з приписів Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
.
Відсутність достатніх доказів не створення підприємством
робочих місць для працевлаштування інвалідів в необхідній
кількості, неповідомлення органи працевлаштування про створені
робочі місця та відсутність достовірних даних про те чи
направлялись інваліди для працевлаштування і. відповідно, з чиєї
вини направлені інваліди не були працевлаштовані вказує на
відсутність підстав для твердження про порушення відповідачем
вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
, і, відповідно, свідчить про
відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
працевлаштування
інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та
соціальної політики, органами місцевого самоврядування та
громадськими організаціями інвалідів, а не суб'єктом
господарювання.
Отже, за таких обставин, вимоги позивача, що грунтуються лише
на даних звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів, з
огляду на доводи відповідача, задоволені бути не можуть.
Відповідно до ст. 226 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, підставою для
скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та
залишення в силі рішення суду першої інстанції є рішення, яке
ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що суд
апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо скасування
рішення і припинення провадження в справі необгрунтованим.
За таких обставин постанова апеляційної інстанції підлягає
скасуванню, а касаційна скарга відкритого акціонерного товариства
"Тепловозоремонтний завод" - задоволенню.
Керуючись ст.ст. 210, 221, 226, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
"Тепловозоремонтний завод" задовольнити, постанову Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 25 травня 2006
року скасувати, рішення господарського суду Полтавської області
від 16 березня 2006 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.
З оригіналом згідно
Судді (підписи)
Суддя Вищого адміністративного суду
України В.В. Харченко