ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2007 року м. Київ
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,
суддів: Бившевої Л.I., Костенка М.I., Маринчак Н.Є., Федорова
М.О.
при секретарі Гончаренку Р.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.
Сімферополі Автономної Республіки Крим
на постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 23.12.2004р.
у справі № 2-23/13465-2004 господарського суду Автономної
Республіки Крим
за позовом закритого акціонерного товариства "Кримвтормет"
до 1. Державної податкової інспекції у м. Сімферополі
Автономної Республіки Крим
2. Управління державного казначейства в Автономній Республіці
Крим
про стягнення 357 273,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду АР Крим від 09.11.2004 р.,
залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного
господарського суду від 23.12.2004р., позов задоволено: стягнуто з
Державного бюджету України на користь ЗАТ "Кримвтормет" бюджетну
заборгованість по відшкодуванню податку на додану вартість по
декларації за березень 2004 року в сумі 357273,00 грн.
Судові рішення вмотивовані тим, що за даними податкової
декларації з податку на додану вартість за березень 2004 року
чиста сума зобов'язань ТОВ "Кримвтормет" за поточний звітний
період має від'ємне значення і складає 357273,00 грн. Вказана сума
податку не була відшкодована позивачу в строк, встановлений
підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 ст.7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, після погашення податкових
зобов'язань платника податку протягом трьох наступних звітних
періодів шляхом перерахування грошових коштів на рахунок в
установі банку згідно обраного позивачем способу відшкодування, що
дає позивачу право, передбачене абзацом п'ятим зазначеного
підпункту, вимагати стягнення коштів бюджету в судовому порядку.
В касаційній скарзі ДПI у м. Сімферополі просить скасувати
ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про
відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами
першої та апеляційної інстанцій пункту 7.7 ст.7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, пункту 1 наказу
ДПА України "Про здійснення ефективного контролю за правомірністю
відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість" від
24.04.2003 р. № 196 ( v0196225-03 ) (v0196225-03)
.
Перевіривши правильність застосування судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права,
юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого
адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Правовідношення, з приводу реалізації прав та обов'язків в
якому виник спір, що є предметом судового розгляду у даній справі,
регулюється нормами Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
в редакції, що діяла до набрання чинності
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 2642-15 ) (2642-15)
від 03.06.2005 р. № 2642-IУ.
Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.1 ст.7 вказаного Закону суми
податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з
бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових
зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів /
робіт, послуг / протягом звітного періоду, та сумою податкового
кредиту звітного періоду. У разі коли за результатами звітного
періоду сума, визначена згідно із зазначеним підпунктом, має
від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику
податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного
після подачі декларації /підпункт 7.7.3 пункту 7.7 ст.7 цього
Закону /.
Відповідно до пункту 1.7 ст.1 вказаного Закону податковий
кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове
зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків,
сплачених / нарахованих / платником податків у звітному періоді у
зв'язку з придбанням товарів / робіт, послуг /, вартість яких
відноситься до складу валових витрат виробництва / обігу / та
основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають
амортизації / підпункт 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону /.
За визначенням пункту 1.8 ст.1 вказаного Закону бюджетне
відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з
бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках,
визначених цим Законом.
Таким чином, на відміну від податкового кредиту законодавче
визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими
платником сумами податку. Таке відповідає загальному поняттю
відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових
збитків. Саме фактично сплачені суми податку платником податку -
експортером у складі ціни придбання товарів /робіт, послуг/
постачальникам таких товарів / робіт, послуг / згідно пункту 8.2
ст.8 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
враховувались для визначення суми експортного відшкодування, яке
за своєю сутністю є різновидом бюджетного відшкодування.
При незмінності вищенаведеного визначення бюджетного
відшкодування в пункті 1.8 статті 1 Закону фактично сплачена сума
податку отримувачем товарів / послуг / постачальникам останніх
також визначена законодавцем як розрахункова величина бюджетного
відшкодування при регулюванні порядку відшкодування з Державного
бюджету сум податку на додану вартість на теперішній час /
підпункт 7.7.2 пункту 7.7 ст.7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 2642-15 ) (2642-15)
в редакції Закону України від
03.06.2005 р. № 2642-IУ /.
Аналіз норм Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
свідчить, що термін "сплата податку" вживається в
розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів /
робіт, послуг / / пункт 1.3 ст.1, підпункти 7.4.1 - 7.4.4 пункту
7.4 ст.7 Закону в редакції, діючій до набрання чинності Законом
України від 03.06.2005 р. № 2642 - IУ ( 2642-15 ) (2642-15)
/. Так, пункт
1.3 ст.1 Закону, даючи визначення платника податку, як особи, яка
зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при
цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка ввозить /
пересилає / товари на митну територію України.
З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога
пункту 1.8 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови
бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно цього
Закону поніс фактичні витрати по сплаті податку.
У зв'язку з цим факт надмірної фактичної сплати податку за
результатами звітного податкового періоду платником податку, який
звернувся до суду з позовом з вимогою про стягнення бюджетної
заборгованості, підлягає встановленню в судовому процесі, як
юридичний факт, з яким Закон України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
пов'язує виникнення права платника податку
на отримання бюджетного відшкодування у визначених цим Законом
випадках.
Задовольняючи позов та стягуючи на користь позивача 357273,00
грн. з Державного бюджету України, як бюджетне відшкодування, суд
першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної
інстанції, виходив з того, що за даними податкової декларації з
податку на додану вартість за березень 2004 року, поданої
позивачем до податкової інспекції, чиста сума податкових
зобов'язань позивача в зазначеному звітному періоді склала вказану
суму з від'ємним значенням /рядок 18.2 декларації/ та не була
відшкодована позивачу в строк, визначений підпунктом 7.7.3 пункту
7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, після погашення податкових зобов'язань позивача
протягом трьох наступних звітних періодів згідно способу
відшкодування, вказаного позивачем в рядках 25, 25.2 декларації.
Разом з тим, суд не встановив, чи є ця сума надмірно
сплаченого позивачем податку в березні 2004 року порівняно з його
податковими зобов'язаннями за цей звітний податковий період, а
послався лише на дані податкової декларації.
Неповне встановлення судами попередніх інстанцій обставин
справи є порушенням ст.43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, за правилами
якого здійснений судовий розгляд справи. Зазначене порушення норми
процесуального права могло призвести до неправильного вирішення
справи та в силу ст.220 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
не може бути
усунене судом касаційної інстанції, а відтак відповідно до частини
2 ст.227 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
є підставою для скасування
постановлених у справі судових рішень з направленням справи на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід
взяти до уваги викладене в цій ухвалі; всебічно, повно й
об'єктивно встановити обставини, які підлягають доведенню в
судовому процесі відповідно до предмету спору, та вирішити спір
згідно чинного законодавства.
Керуючись ст. ст. 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.
Сімферополі задовольнити частково, скасувати постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.12.2004
р., рішення господарського суду АР Крим від 09.11.2004 р., а
справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може
бути переглянута Верховним Судом України за винятковими
обставинами з підстав та в порядку передбаченими ст. ст. 237-239
КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий Усенко Є.А.
Судді Бившева Л.I.
Костенко М.I.
Маринчак Н.Є.
Федоров М.О.