ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2007 року у м. Києві колегія суддів Вищого
адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Смоковича М.I.,
суддів: Амєліна С.Є., Весельської Т.Ф., Гуріна М.I., Юрченка
В.В.,
при секретарі - Замезі Ю.I.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку
касаційного письмового провадження адміністративну справу за
позовом ОСОБА_1. до управління Міністерства внутрішніх справ
України у Херсонській області про захист права на призначення
пенсії за вислугою років за касаційною скаргою представника
ОСОБА_1ОСОБА_2на рішення апеляційного суду Херсонської області від
21 грудня 2004 року,
в с т а н о в и л а:
Представник ОСОБА_1. ОСОБА_2. звернувся з касаційною скаргою
на рішення апеляційного суду Херсонської області від 21 грудня
2004 року у справі за позовом ОСОБА_1. до управління Міністерства
внутрішніх справ України у Херсонській області про захист права на
призначення пенсії за вислугою років.
Зазначає, що в червні 2004 року ОСОБА_1. звернувся до суду із
зазначеним позовом, вказуючи, що у період з 16 грудня 1974 року по
15 лютого 1979 рік та з 26 червня 1980 рік по 10 липня 1989 рік
проходив службу в органах міліції на посадах рядового складу.
Загальний стаж на вказаній службі становить 13 років 2 місяці і 4
дні. Відповідач на його звернення від 4 квітня 2004 року про
призначення пенсії за вислугою років своїм листом від 26 квітня
2004 року відмовив. Вважаючи таку відмову незаконною просив
зобов"язати відповідача призначити йому пенсію за вислугою років,
починаючи з часу звернення.
Рішенням місцевого Новотроїцького районного суду Херсонської
області від 21 вересня 2004 року позовні вимоги ОСОБА_1. було
задоволено.
Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 21 грудня
2004 року апеляційну скаргу управління Міністерства внутрішніх
справ України в Херсонській області було задоволено. Рішення
місцевого Новотроїцького районного суду Херсонської області від 21
вересня 2004 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
відмовлено.
Вказуючи на допущені, на його думку судом апеляційної
інстанції порушення норм чинного процесуального та матеріального
законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового
рішення, скаржник просить скасувати постановлене судове рішення
суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої
інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної
скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції при розгляді справи по суті
встановлено, що позивач на день звернення до відповідача за
призначенням пенсії за вислугою років мав: вік -53 роки 4 місяці
26 днів; загальний трудовий стаж - 32 роки 8 місяців 16 днів;
служба в органах внутрішніх справ - 13 років 2 місяці 4 дні та 2
роки 3 місяці 29 днів служби в лавах Радянської Армії, а загальний
строк служби (вислуга років) складає 15 років 6 місяців 3 дні.
Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову,
апеляційний суд виходив з того, що умовами призначення пенсії за
вислугу років на підставі п. б. ст. 12 Закону є наявність в особи,
що претендує на пенсію, на час звільнення з органів внутрішніх
справ 45 - річного віку, загального трудового стажу 25 календарних
років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців
становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ,
а як вбачається з матеріалів справи та підтверджується копією
трудової книжки ОСОБА_1. він був звільнений з органів внутрішніх
справ, не досягши 45 річного віку та загального трудового стажу 25
років, на день досягнення 45- річчя позивач не був
військовослужбовцем, що не дає йому право на призначення пенсії за
вислугою років.
Тобто, відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної
інстанції вказував на те, що передбачених чинним законодавством
підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років немає,
оскільки включення трудового стажу, набутого після звільнення з
органів внутрішніх справ, до стажу, який надає право на пенсію,
чинним законодавством не передбачено.
Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись
не можна.
Пункт "б" ст.. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення
військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів
внутрішніх справ та деяких інших осіб" ( 2262-12 ) (2262-12)
в редакції
Закону від 4 лютого 1994 року передбачав право на пенсію за
вислугу років осіб офіцерського складу та осіб середнього,
старшого і вищого складу органів внутрішніх справ, які звільнені
зі служби за віком, у зв'язку із хворобою, скороченням штатів або
обмеженим станом здоров'я і які на день звільнення досягли
45-річного віку та мають загальний трудовий стаж 25 календарних
років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить
військова служба або служба в органах внутрішніх справ.
Проте в редакції п. "б" ст.. 12 Закону України "Про пенсійне
забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового
складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" ( 2262-12 ) (2262-12)
від 4 липня 2002 року умова досягнення 45-річного віку та
наявності загального трудового стажу 25 календарних років і
більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова
служба або служба в органах внутрішніх справ саме на день
звільнення була замінена словами "незалежно від підстав та часу
звільнення".
Тобто після набрання чинності зазначеного Закону в редакції
від 4 липня 2002 року умова досягнення 45-річного віку та
наявності загального трудового стажу 25 календарних років і
більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова
служба або служба в органах внутрішніх справ саме на день
звільнення відпала та братися до уваги не може.
Верховний Суд України в абзаці другому пункту 4 Постанови
Пленуму Верховного Суду України №4 від 15 квітня 2005 року "Про
окремі питання застосування судами України законодавства про
пенсійне забезпечення військовослужбовців(крім військовослужбовців
строкової служби), осіб начальницького і рядового складу органів
внутрішніх справ та деяких інших осіб" ( v0004700-05 ) (v0004700-05)
зазначив,
що відповідно до п. "б" ст.. 12 Закону України "Про пенсійне
забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового
складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" ( 2262-12 ) (2262-12)
в редакції від 4 липня 2002 року військовослужбовцям та особам,
які мають право на пенсію згідно з цим Законом, раніше звільненим
зі служби, на підставі цього Закону, починаючи з 6 серпня 2002
року(дата набуття чинності), незалежно від підстав та часу
звільнення може бути призначена пенсія за умови, що цим особам
виповнилося 45 років і
що вони мають загальний трудовий стаж 25 років і більше, з яких не
менше 12 календарних років і шести місяців становить військова
служба або служба в органах внутрішніх справ чи в державній
пожежній охороні.
Немає підстав у даному випадку зазначати про незворотність
дії у часі законів і інших нормативно-правових актів.
Конституційний суд України в рішенні у справі за
конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо
офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України "Про статус
ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ
та їх соціальний захист" (справа N 1-19/2003 27 лютого 2003 року N
4-рп/2003) зазначив, що за цим Законом набуття статусу ветерана
органів внутрішніх справ не пов'язується з часом звільнення особи
зі служби в цих органах, а тому посилання на незворотність дії у
часі законів і інших нормативно-правових актів при вирішенні
питання про визнання громадян України ветеранами органів
внутрішніх справ і надання їм установлених пільг є помилковим.
Оскільки в редакції п. "б" ст.. 12 Закону України "Про
пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і
рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб"
( 2262-12 ) (2262-12)
від 4 липня 2002 року умова досягнення 45-річного віку
та наявності загального трудового стажу 25 календарних років і
більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова
служба або служба в органах внутрішніх справ саме на день
звільнення була замінена словами "незалежно від підстав та часу
звільнення", тобто не пов'язувалась з часом звільнення особи зі
служби в цих органах, тому посилання на незворотність дії у часі
законів і інших нормативно-правових актів при вирішенні цих питань
слід також визнати помилковим.
За таких обставин суд апеляційної інстанції прийшов до
помилкового висновку про неправомірність позовних вимог ОСОБА_1.,
що стосуються призначення йому пенсії за вислугу років, оскільки
такий висновок не грунтується на вимогах чинного законодавства та
суперечить положенням п. "б" ст.. 12 Закону України "Про пенсійне
забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового
складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" ( 2262-12 ) (2262-12)
в редакції цього Закону від 4 липня 2002 року.
Пункт "б" ст.. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення
військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів
внутрішніх справ та деяких інших осіб" ( 2262-12 ) (2262-12)
в редакції
Закону N 3591-IV ( 3591-15 ) (3591-15)
( 3591-15 ) (3591-15)
від 04.04.2006 ) знову
відновив положення про те, що особам офіцерського складу,
прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та
військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у
пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на
день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у
частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них
страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12
календарних років і 6 місяців становить військова служба або
служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні,
органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи
Державній кримінально-виконавчій службі України.
Проте на час звернення позивача за призначенням пенсії та на
час розгляду справи судами діяв п. "б" ст.. 12 Закону України "Про
пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і
рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб"
( 2262-12 ) (2262-12)
в редакції цього Закону від 4 липня 2002 року, якими і
повинні були керуватися суди першої та апеляційної інстанцій при
постановленні судового рішення.
У відповідності з положеннями ст.. 226 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду
апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої
інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або
змінено помилково.
Оскільки обставини справи встановлено повно і правильно, але
судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права,
постановлене рішення суду апеляційної інстанції підлягає
скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яке
ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.
Керуючись ст. ст.210, 220, 222, 226, 230, 232 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2задовольнити.
Рішення апеляційного суду Херсонської області від 21 грудня
2004 скасувати, залишивши в силі рішення місцевого Новотроїцького
районного суду Херсонської області від 21 вересня 2004 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст..237 КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий: Смокович М.I.
Судді: Амєлін С.Є.
Весельська Т.Ф.
Гурін М.I.,
Юрченко В.В