ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                              УХВАЛА
 
                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
     16 липня 2007 року м. Київ
 
     Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
 
     головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,
 
     суддів:  Бившевої  Л.I.,  Костенка   М.I.,   Маринчак   Н.Є.,
Шипуліної Т.М.
 
     розглянувши у попередньому судовому засіданні
     касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної  податкової
інспекції Харківської області
 
     на постанову Харківського  апеляційного  господарського  суду
від 10.05.2005 р.
 
     у справі № 13/12-05 господарського суду Харківської області
 
     за  позовом  Чугуївської  об'єднаної   державної   податкової
інспекції Харківської області
 
     до  1.  відкритого   акціонерного   товариства   "Чугуївський
молочний завод"
 
     2. товариства з обмеженою відповідальністю "Комтекс"
 
     про визнання угоди недійсною
 
                            ВСТАНОВИВ:
 
     Рішенням  господарського   суду   Харківської   області   від
17.03.2005  р.,  залишеним  без   змін   постановою   Харківського
апеляційного господарського суду  від  10.05.2005  року  в  позові
Чугуївської ОДПI  до  ВАТ  "Чугуївський  молочний  завод"  та  ТОВ
"Комтекс"  про  визнання  недійсним  на  підставі  ст.49  ЦК  УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
         договору купівлі-продажу від  18.04.2003  року  №  22,
укладеного між відповідачами, відмовлено.
 
     Судове рішення першої інстанції обгрунтоване тим, що  сам  по
собі  факт  визнання  недійсними  з  15.10.2002  року   установчих
документів,  з  28.11.2002  року  свідоцтва   платника   ПДВ   ТОВ
"Комтекс",  фінансово-господарських  документів,  оформлених   від
імені названого товариства, рішенням Київського районного суду  м.
Донецька   від   17.04.2003р.    внаслідок    порушення    чинного
законодавства при реєстрації вказаного підприємства не є підставою
для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.04.2003р. №
22,  оскільки  зазначеним  рішенням  не  встановлені  факти,   які
свідчать про наявність  у  посадових  осіб  товариства  умислу  на
укладення  спірного  договору  всупереч   інтересам   держави   та
суспільства та які є обов'язковими для господарського суду в  силу
частини 2 статті 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , а інших доводів  щодо
укладення ТОВ "Комтекс" спірного договору з метою,  що  суперечить
інтересам держави та суспільства, а також доказів на підтвердження
таких  доводів  позивачем  не  наведено.  Крім  того,  перевіряючи
дійсність оспорюваного договору стосовно його відповідності статті
49  ЦК  УРСР  ( 1540-06 ) (1540-06)
        ,  як   такій,   що   вказана   позивачем
матеріально-правовою  підставою  позову  та   діючій   на   момент
укладення договору, суд першої інстанції виходив  з  того,  що  на
момент звернення до  суду  з  позовом  06.01.2005  року  положення
статті 49 ЦК  УРСР  ( 1540-06 ) (1540-06)
          не  діяли,  а  зобов'язання,  які
випливали  зі  спірного  договору,  продовжували  існувати   після
набрання  чинності  Господарським  кодексом   України   ( 436-15 ) (436-15)
        
01.01.2004 року, а відтак застосування на момент  вирішення  спору
публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на
момент укладення оспорюваного договору, є безпідставним.
 
     Суд  апеляційної  інстанції,  погодившись  з  висновком  суду
першої інстанції про недоведеність позивачем  умислу  з  боку  ТОВ
"Комтекс" на укладення неправочинного договору, додатково  вважав,
що обставини щодо намірів сторін  договору  ухилитися  від  сплати
податків  за   фінансово-господарськими   результатами   виконання
договору можуть бути підставою  для  притягнення  винних  осіб  до
встановленої чинним законодавством відповідальності,  зокрема,  за
ухилення від сплати податків.
 
     В  касаційній  скарзі  Чугуївська  ОДПI   просить   скасувати
постановлені у справі судові рішення,  посилаючись  на  порушення,
зокрема статті 49 ЦК  УРСР  ( 1540-06 ) (1540-06)
        ,  статті  35  ГПК  України
( 1798-12 ) (1798-12)
        .
 
     Заперечуючи  проти  касаційної   скарги,   ВАТ   "Чугуївський
молочний  завод"  просить  залишити  скаргу  без  задоволення   як
безпідставну.
 
     Заслухавши     доповідь     судді-доповідача,     перевіривши
правильність  застосування  судами   попередніх   інстанцій   норм
матеріального та процесуального права, юридичної  оцінки  обставин
справи,  колегія  суддів  Вищого  адміністративного  суду  України
приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
з таких підстав.
 
     Судами  першої  та  апеляційної  інстанцій  встановлено,   що
18.04.2003 р. між ТОВ "Комтекс" / продавець / та ВАТ  "Чугуївський
молочний завод" / покупець/ був укладений договір  купівлі-продажу
№  22,  згідно  якого  продавець  передав,  а   покупець   прийняв
резервуари для молока в кількості трьох штук на загальну  суму  75
000,00 грн., в тому числі ПДВ - 12 500,00 грн.
 
     На  вказану  суму  продажу  ТОВ  "Комтекс"  видана  податкова
накладна № 0135 від 18.04.2003 р.
 
     Докази  оплати  зазначеного  товару   в   матеріалах   справи
відсутні.
 
     Згідно статті 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
        , чинного  до  01.01.2004
р., якщо угода укладена з  метою,  завідомо  суперечною  інтересам
соціалістичної держави і суспільства, то при  наявності  умислу  у
обох сторін - в разі виконання угоди обома  сторонами  -  в  доход
держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання
угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход  держави
все  одержане  нею  і  все  належне  з  неї  першій   стороні   на
відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у  однієї  з
сторін все одержане нею за угодою повинно  бути  повернуто  другій
стороні, а одержане останньою  або  належне  їй  на  відшкодування
виконаного стягується в доход держави.
 
     Цивільний кодекс України, який набрав чинності 1  січня  2004
року, серед правових наслідків вчинення  правочину,  який  порушує
публічний порядок, не встановлює  санкцій,  аналогічних  тим,  які
були встановлені статтею 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
        .
 
     Такі санкції за укладення  угоди  /  вчинення  господарського
зобов'язання / з метою, яка завідомо суперечить інтересам  держави
і суспільства,  встановлені  статтею  208  Господарського  кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
        .
 
     Згідно  частини  1  статті  207  цього  Кодексу  господарське
зобов'язання, що не  відповідає  вимогам  закону,  або  вчинено  з
метою, яка завідомо суперечить інтересам  держави  і  суспільства,
або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б
одним   з   них   господарської    компетенції    /    спеціальної
правосуб'єктності /, може бути на вимогу  однієї  із  сторін,  або
відповідного  органу  державної  влади  визнано  судом   недійсним
повністю або в частині.
 
     Положення статей 207 та 208  Господарського  кодексу  України
( 436-15 ) (436-15)
         слід застосовувати з  урахуванням  того,  що  правочин,
який вчинено з  метою  завідомо  суперечною  інтересам  держави  і
суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства,  а
тому згідно з частиною 1 статті 203 та частиною 2  статті  215  ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
         є нікчемним, тобто недійсним в силу  закону,  у
зв'язку  з  чим  визнання  такого  правочину  недійсним  судом  не
вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в  абзаці
першому ст. 10 Закону України "Про  державну  податкову  службу  в
Україні" ( 509-12 ) (509-12)
        , можуть на  підставі  пункту  11  цієї  статті
звертатись до судів з  позовами  про  стягнення  в  доход  держави
коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, що суперечить
інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню  нікчемність.
У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність  правочину
має  міститись  у  мотивувальній,  а  не  в  резолютивній  частині
судового рішення.
 
     Санкції, встановлені частиною 1  статтею  208  Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
        , не можуть застосовуватися за сам  факт
несплати податків, зборів /  обов'язкових  платежів  /  однією  із
сторін договору. За  таких  обставин  правопорушенням  є  несплата
податків, а не вчинення правочину. Для застосування таких  санкцій
необхідною умовою є наявність умислу на укладення угоди  з  метою,
яка  завідомо  суперечить   інтересам   держави   і   суспільства,
наприклад, вчинення фіктивного правочину з метою  отримання  права
на валові витрати і податковий кредит або  удаваного  правочину  з
метою приховання ухилення від сплати податків.
 
     Оскільки санкції, передбачені  вказаною  правовою  нормою,  є
конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в  доход  держави  за
порушення правил  здійснення  господарської  діяльності,  то  такі
санкції       не       є       цивільно-правовими,       а       є
адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню
частини 1 статті 238 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
        .  З
огляду на це, такі санкції можуть  застосовуватися  лише  протягом
строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.
 
     При укладенні спірного договору 18.04.2003 р.  позовна  заява
була подана до суду 06.01.2005 р., тобто вимога  про  застосування
санкцій, встановлених статтею  208  ГК  України  ( 436-15 ) (436-15)
        ,  була
заявлена  за  межами  граничного  річного  строку   від   вчинення
правопорушення, передбаченого статтею 250 цього Кодексу.
 
     До  того  ж  зміст  спірного  договору  не  суперечить  актам
цивільного  законодавства.  Судом  не  встановлено   фактів,   які
свідчили б про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам
сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків і  що  ці  наміри
спрямовані    на    ухилення    від     сплати     податків     за
фінансово-господарськими   результатами   виконання    зазначеного
договору.
 
     Не встановлені такі факти  і  рішенням  Київського  районного
суду м. Донецька від 17.04.2003р.
 
     Згідно з  частиною  другою  статті  18  Закону  України  "Про
державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"
( 755-15 ) (755-15)
         якщо відомості,  які  підлягають  внесенню  до  Єдиного
державного реєстру, є недостовірними і були внесені до  нього,  то
третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя
особа не може посилатися на них у спорі у разі,  якщо  вона  знала
або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
 
     З огляду на викладене суди першої  та  апеляційної  інстанцій
дали правильну оцінку  встановленим  обставинам  справи,  дійшовши
висновку про відсутність законних підстав  для  визнання  спірного
договору недійсним відповідно до заявлених позовних вимог.
 
     Керуючись ст.ст. 220,  220-1,  223,  224,  230,  231  Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
         ,
 
     УХВАЛИВ :
 
     Касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної  податкової
інспекції  Харківської  області  залишити   без   задоволення,   а
постанову  Харківського  апеляційного  господарського   суду   від
10.05.2005 р.- без змін.
 
     Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може
бути переглянута Верховним Судом України з підстав та  в  порядку,
передбачених   статтями    236-238    Кодексу    адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
         .
 
     Головуючий підпис Усенко Є.А.
 
     Судді підпис Бившева Л.I.
 
     підпис Костенко М.I.
 
     підпис Маринчак Н.Є.
 
     підпис Шипуліна Т.М.