ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 квітня 2007 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді Сороки М.О.,
суддів: Голубєвої Г.К., Лиски Т.О., Панченка О.I., Штульмана
I.В.,
при секретарі Пархоменко О.В.,
за участю представників сторін: ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3.,
розглянувши в порядку касаційного провадження адміністративну
справу за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_4 -
ОСОБА_1 на постанову колегії суддів судової палати в цивільних
справах апеляційного суду Харківської області від 19 вересня 2006
року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Міністерства
внутрішніх справ України у Дніпропетровській області, Міністерства
внутрішніх справ України про скасування рішень суб'єктів владних
повноважень, поновлення на посаді, стягнення грошового утримання
за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а:
15.06.2005 року позивач ОСОБА_4. звернувся до суду зі
вказаною позовною заявою, яку 11.11.2005 року уточнив в порядку
КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Позивач зазначав, що в жовтні 2003 року, перебуваючи на
лікарняному, в телефонній розмові зі своїми співробітниками він
довідався про те, що його звільнено зі служби з органів внутрішніх
справ з посади начальника управління Державної служби боротьби з
економічною злочинністю УМВС України в Дніпропетровській області
за порушення дисципліни. Його письмове звернення до керівництва
УМВС України в Дніпропетровській області про ознайомлення з
наказом, як і всі інші звернення, залишено без уваги, і тільки 13
червня 2005 року він був ознайомлений з витягом із наказу про
звільнення в запас Збройних Сил України за п. "є" ст. 64 Положення
про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів
внутрішніх справ.
Вважав наказ про його звільнення незаконним, так як порушення
дисципліни, які б могли бути підставою для звільнення не вчиняв,
оскільки він з 6 жовтня 2003 року перебував на лікуванні, а
довідавшись від колег про своє звільнення, 15 жовтня 2003 року
перервав лікування. Пояснень в нього ніхто не вимагав, результати
службової перевірки йому невідомі. Просив поновити строк звернення
до суду з позовом, оскільки пропустив його в зв'язку з
несвоєчасним та неналежним ознайомленням з наказом про звільнення.
З урахуванням наведеного, позивач просив скасувати накази
відповідачів про його звільнення, зобов'язавши останніх поновити
його на роботі на тій же посаді. Крім цього, просив стягнути з
відповідачів на його користь грошове забезпечення за час
вимушеного прогулу та 100 тисяч гривень на відшкодування моральної
шкоди.
Постановою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 4
липня 2006 року поновлений пропущений строк звернення до
адміністративного суду і адміністративний позов ОСОБА_4. в частині
скасування рішень суб'єктів владних повноважень, поновлення на
посаді та стягнення грошового утримання за час вимушеного прогулу
задоволено повністю. Позов в частині стягнення моральної шкоди
задоволено частково в сумі 15 тисяч гривень.
Постановою колегії суддів судової палати в цивільних справах
апеляційного суду Харківської області від 19 вересня 2006 року
зазначену вище постанову Комінтернівського районного суду м.
Харкова скасовано.
В задоволенні позову ОСОБА_4 до УМВС України в
Дніпропетровській області, МВС України про скасування рішень
суб'єктів владних повноважень, поновлення на посаді стягнення
грошового утримання за час вимушеного прогулу, стягнення суми
моральної шкоди відмовлено.
В касаційній скарзі представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1,
посилаючись на неправильне застосування норм процесуального і
матеріального права просить скасувати постанову апеляційного суду
та залишити в силі постанову Комінтернівського районного суду м.
Харкова від 4 липня 2006 року
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної
інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової
оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій і це витікає з
матеріалів справи, позивач ОСОБА_4. з 12 лютого 2003 року працював
на посаді начальника управління Державної служби боротьби з
економічною злочинністю УМВС України в Дніпропетровській області.
Наказом УМВС України в Дніпропетровській області від 30 жовтня
2003 року його звільнено в запас Збройних Сил України за порушення
дисципліни з 14 жовтня 2003 року за п. "є" ст. 64 Положення про
проходження служби рядовим та начальницьким складом органів
внутрішніх справ.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що
ОСОБА_4. під час звільнення хворів, а відповідно до ч.3 ст. 28
Дисциплінарного Статуту органів внутрішніх справ Української РСР,
дисциплінарне стягнення не може бути накладено у період
перебування особи у відпустці чи під час її хвороби, а також того,
що службова перевірка проведена і висновок зроблено без пояснень
самого ОСОБА_4., а стягнення накладено на нього у вигляді
звільнення з органів внутрішніх справ без дотримання вимог ст. 26
Дисциплінарного Статуту. Крім того, ОСОБА_4. в період з 1990 року
до 2003 року заохочувався 9 разів. У відповідності до вимог ст. 27
Дисциплінарного Статуту органів внутрішніх справ Української РСР,
звільнення є крайнім заходом дисциплінарного стягнення і може
провадитись за систематичне порушення дисципліни або вчинення
проступку, несумісного з перебуванням на службі в органах.
Задовольняючи вимогу позивача у частині поновлення пропущеного
строку, суд першої інстанції у якості поважних причин прийняв до
уваги лише один факт ознайомлення позивача з наказом про
звільнення з посиланням на дату - червень 2005 року.
Скасовуючи зазначену вище постанову районного суду та
приймаючи нову - про відмову в задоволенні позову, апеляційна
інстанція з таким висновком суду першої інстанції правомірно не
погодилась, оскільки останнім при вирішенні трудового спору були
порушені норми матеріального права та неповно з'ясовані обставин,
що мають значення для справи.
Висновок апеляційної інстанції відповідає дійсним обставинам
справи, оскільки матеріалами справи встановлено, що підставою для
звільнення ОСОБА_4. став висновок службового розслідування факту
порушення службової дисципліни полковником міліції ОСОБА_4., який
з 5 вересня 2003 року не виходив на службу. Заходи щодо розшуку
ОСОБА_4. позитивних наслідків не дали. В ході проведення перевірки
було встановлено, що 20 вересня 2003 року позивач, порушивши
лікарняний та не попередивши керівництво УМВС області, вилетів з
аеропорту "Дніпропетровськ" до міста Анталія, Туреччина.
ОСОБА_4. грубо порушив вимоги Закону України "Про міліцію"
( 565-12 ) (565-12)
, Положення про проходження служби рядовим та
начальницьким складом органів внутрішніх справ. Дисциплінарного
Статуту ОВС, Присяги працівника ОВС, Кодексу честі працівника ОВС
України. Після звільнення ОСОБА_4. не прибув до УМВС України в
Дніпропетровській області, не дивлячись на неодноразові
повідомлення про необхідність прибути для отримання трудової
книжки, військового квитка, проведення остаточного розрахунку та
оформлення пенсії. Довідавшись про своє звільнення ще в жовтні
2003 року, він лише 15 червня 2005 року звернувся до суду за
захистом своїх прав.
Як вбачається з матеріалів справі, у тому числі з позовної
заяви самого позивача, про звільнення з роботи йому було доведено
у жовтні 2003 року. Однак з позовом до суду ОСОБА_4. звернувся
лише 15 червня 2005 року, тобто через один рік і вісім місяців.
Вимогу про поновлення пропущеного строку ОСОБА_4. у позовній
заяві обгрунтовував тим, що з копією наказу про звільнення він був
ознайомлений лише 13 червня 2005 року.
Однак, як правильно зазначено в постанові апеляційного суду,
аналіз встановлених судом обставин у їх сукупності свідчить про
відсутність поважних причин пропуску позивачем строку для
звернення до суду з позовом.
Так, згідно до ч.7 Прикінцевих та перехідних положень КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
, після набрання чинності Кодексом
адміністративного судочинства України - заяви і скарги у справах
що виникають з адміністративно-правових відносин, подані і не
розглянуті до набрання чинності Кодексом адміністративного
судочинства України, - розглядаються в порядку, встановленому цим
Кодексом, а тому відповідно до ч.2 ст. 99 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
для звернення до суду за захистом прав особи встановлюється річний
строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна
була дізнатися про порушення своїх прав.
Положення ст. 233 Кодексу законів про працю України
( 322-08 ) (322-08)
, якою передбачено, що строк звернення до суду у
справах про звільнення починається з дня вручення копії наказу про
звільнення або з дня видачі трудової книжки, в даному випадку не
застосовується.
Оскільки ОСОБА_4. був повідомлений про звільнення в жовтні
2003 року, то з цього часу обчислюється річний строк для звернення
до суду за захистом прав. Знехтувавши встановленими законом
вимогами щодо строків зверненням до суду ОСОБА_4., таким чином,
втратив право на судовий захист.
Позивачем не доведено, відповідно до вимог ст. 71 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
, наявність поважних причин пропуску передбаченого
законом строку.
Згідно до ч. 1 ст. 100 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, пропуск
строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови
у задоволенні адміністративного позову, якщо на цьому наполягає
одна із сторін. З матеріалів справи видно, що представники
відповідачів на цьому наполягали.
З'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки
сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну
правову оцінку, суд апеляційної інстанції ухвалив постанову, що
відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обгрунтовані і
підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами .
Приведені в касаційній скарзі доводи зазначений висновок суду
апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки
доказів і незгоди з висновками суду апеляційної інстанції .
Відповідно до ст. 86 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, виключне право
оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм
внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і
об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в
їх сукупності, керуючись законом.
При вирішенні справи апеляційним судом правильно застосовані
норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які
б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не
встановлено.
Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд
касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а
судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд не допустив
порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні
судових рішень чи вчиненні процесуальних дій
Керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1
залишити без задоволення, а постанову судової колегії судової
палати в цивільних справах апеляційного суду Харківської області
від 19 вересня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення й
оскарженню не підлягає, за винятком випадків, передбачених ст. 237
КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий суддя (підпис)
Судді колегії (підписи)
З оригіналом згідно
Суддя О.I. Панченко