ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді Бутенка В.I.,
суддів: Лиски Т.О., Панченка О.I., Сороки М.О., Штульмана
I.В.,
при секретарі Ткаченко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку
касаційного провадження адміністративну справу за касаційною
скаргою Приватного підприємства "Лючия" на рішення господарського
суду Донецької області від 01 червня 2005 року та постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 14 липня 2005 року
у справі за позовом прокурора Ленінського району м. Донецька в
інтересах держави в особі Державної податкової інспекції в
Ленінському районі м. Донецька до Приватного підприємства (ПП)
"Лючия" та Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ)
"Максима-Дон" про визнання недійсним господарського
зобов'язання, -
встановила:
В лютому 2005 року прокурор Ленінського району м. Донецька
звернувся з позовом до господарського суду Донецької області в
інтересах держави в особі ДПI у Ленінському районі м. Донецька про
визнання недійсним господарського зобов'язання з підстав ст. 207,
208 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, укладеного між ПП
"Лючия" та ТОВ "Максима-Дон", як вчинене з метою завідомо
суперечною інтересам держави, про стягнення з ТОВ "Максима-Дон" на
користь ПП "Лючия" 16000грн., а з ПП "Лючия" на користь держави
отриману за спірним зобов'язанням камфору рацемічну в обсязі 400
кг.
В уточненні до позову прокурор просив суд визнати недійсною
угоду укладену між ПП "Лючия" та ТОВ "Максима-Дон" від 29.10.2002
р. з підстав передбачених ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(1963 р.), як
вчинену з метою завідомо суперечною інтересам держави та стягнути
з ТОВ "Максима-Дон" на користь ПП "Лючия" 16000 грн., а з ПП
"Лючия" на користь держави отриману за спірною угодою камфору
рацемічну в обсязі 400 кг, а в разі неможливості стягнення в
натурі, стягнути її вартість 16 000 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 01 червня
2005 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 14 липня 2005 року, позовні вимоги було
задоволено та визнано недійсним на підставі ст. 49 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
(1963 р.) договір купівлі-продажу № 14 від 29.10.2002
р., укладений між Приватним підприємством "Лючия" та Товариством з
обмеженою відповідальністю "Максима-Дон".
Стягнуто з ТОВ "Максима-Дон" на користь ПП "Лючия" 16
000грн., а з ПП "Лючия" у доход держави 16 000 грн. вартості
товарів отриманих від ТОВ "Максима-Дон" за спірним договором.
В касаційній скарзі ПП "Лючия", не погоджуючись із
зазначеними вище рішеннями, просить їх змінити у зв'язку з
неправильним застосуванням норм процесуального права. Вказує, що
суди вийшли за межі позовних вимог, оскільки одразу стягнуто з ПП
"Лючия" вартість товару в сумі 16 000 грн. без доведення
неможливості стягнення товару в натурі.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Задовольняючи позов прокурора, місцевий господарський суд
дійшов висновку про те, що спірний договір укладений з метою
суперечною інтересам держави за наявністю умислу з боку ТОВ
"Максима-Дон". Судом першої інстанції на підставі ст. 35 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
прийнятий до уваги вирок Пролетарського
районного суду м. Донецька від 29.06.2004 р. відносно засновника
та директора згаданого вище товариства Юхименка Олександра
Миколайовича, який набрав законної сили 14.07.2004 р. З таким
висновком погодився і суд апеляційної інстанції.
Суди виходили з того, що відповідно до статті 49 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
якщо угода укладена з метою, завідомо
суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при
наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома
сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за
угодою, а в разі виконання угоди однією стороною, з другої сторони
стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї
першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу
лише у однієї зі сторін, все одержане нею за угодою повинно бути
повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на
відшкодування виконаного стягується в доход держави.
Разом з тим, з обгрунтованістю таких висновків погодитися не
можна.
За змістом ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
недійсною є угода, яка
укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної
держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від
наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди -
обома сторонами чи однією.
В обгрунтування позову позивачем зроблено посилання на
протиправність умислу лише у ТОВ "Максима-Дон". Враховуючи
наведене, встановлення умислу підприємства на укладення угоди з
метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, і мало бути
предметом дослідження у цій справі. Однак, наявність умислу не
може бути підтверджено лише вироком районного суду, яким засуджено
засновника та директора згаданого вище товариства Юхименка О.М.
У рішенні суду відсутні обставини встановлені на
підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка
суперечила інтересам соціалістичної держави та суспільства.
Навпаки, встановлені судом факти свідчать про те, що ПП "Лючия"
сплатило продавцю в ціні товару податок на додану вартість.
Отже, висновок судів про суперечність спірної угоди інтересам
держави та суспільства помилково грунтується на обставинах, які не
мали правового значення для справи. Він є наслідком порушення
судами, зокрема, вимог процесуального закону про належність
доказів та підстави звільнення від доказування.
Сама по собі угода про продаж камфори рацемічної не є такою,
що суперечить інтересам держави та суспільства. Такий товар не
виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ним не
вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень
стосовно його купівлі-продажу.
Окрім того, господарські суди не мали правових підстав для
застосування ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
на момент
ухвалення рішень у справі.
1 січня 2004 року, згідно з п. 1 та п. 2 Прикінцевих та
перехідних положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
Цивільний кодекс Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(1540-06) від 18
липня 1963 року втратив чинність.
Цивільний кодекс України ( 435-15 ) (435-15)
, який набрав чинності, не
містить такі публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди,
які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Цим кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у
вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави,
одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди
з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком
укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст. 228 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
), не є адміністративно-правова
конфіскація.
За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, Кодекс має
зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує
відповідальність особи.
Таким чином, застосування судом при вирішенні спору
публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на
момент укладення угоди, але відсутні в Цивільному кодексі України
( 435-15 ) (435-15)
чинному на момент ухвалення рішення про притягнення до
відповідальності, є помилковим.
Отже, постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду
першої інстанції не грунтуються на вимогах чинного законодавства і
підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до
суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене,
звернути увагу на те, що свої вимоги позивач вмотивовував і
статтями 207-208 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, однак
неможливість застосування санкцій на підставі ст. 208 Кодексу
судом необгрунтована.
Цивільний кодекс України ( 435-15 ) (435-15)
не має норми, яка була б
аналогічною, зокрема за наслідками, ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Разом з тим, Господарський кодекс України ( 436-15 ) (436-15)
, який набрав
чинності 1 січня 2004 року, містить норми, які за предметом
регулювання та встановленими наслідками, співпадають зі ст. 49 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Окрім того судом має бути з'ясовано чи не ліквідоване ТОВ
"Максима-Дон", оскільки ліквідація сторони виключає провадження у
справі.
На підставі наведеного та керуючись статтями 220, 221, 223,
227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Лючия" задовольнити
частково.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14
липня 2005 року та рішення господарського суду Донецької області
від 01 червня 2005 року скасувати, а справу направити на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків,
встановлених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий (підпис)
Судді : (підписи)
З оригіналом згідно
Суддя