ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
головуючого: судді Фадєєвої Н.М.,
суддів: Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Чалого
С.Я.
при секретарі: Білій-Грошко О.А.,
за участю представника відповідача Рибальченка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві
касаційну скаргу Державного підприємства "Свердловантрацит" на
постанову Луганського апеляційного господарського суду від 06
червня 2006 року у справі за позовом Луганського обласного
відділення Фонду соціального захисту інвалідів до державного
підприємства "Свердловантрацит" про стягнення штрафних санкцій, -
встановила:
У квітні 2005 року Луганське обласне відділення Фонду
соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом про
стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 14962,64 грн.
за невиконання ним нормативу робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у 2002 році.
Державне підприємство "Свердловантрацит" проти позову
заперечувало, стверджуючи, що до них органами, на які покладено
обов'язок працевлаштування інвалідів, останні не направлялися.
Рішенням господарського суду Луганської області від 21 червня
2005 року Луганському обласному відділенню фонду соціального
захисту інвалідів відмовлено у задоволенні позову. Рішення суду
першої інстанції мотивовано тим, що на підприємства покладено
обов'язок створити робочі місця, а не їх працевлаштувати. Крім
того, як зазначено у рішенні суду, специфіка підприємства
відповідача визначає, що значна кількість посад у нього пов'язана
з важкими та шкідливими умовами праці, де використання праці
інваліда неможливе.
Постановою Луганського апеляційного господарського суду від
06 червня 2006 року рішення суду першої інстанції скасовано,
прийнято нове, яким позов задоволено частково, стягнуто на користь
позивача несплачений штраф у розмірі 7481,32 грн.. Висновки суду
апеляційної інстанції мотивовані тим, що відповідач не виконав
вимоги ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
, п.п. 3, 5 Положення "Про робоче
місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", а також
частково перерахував суму штрафу за нестворення робочих місць для
інвалідів.
Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційної інстанції
відповідач подав касаційну скаргу, мотивуючи свої вимоги тим, що
судом порушено норми матеріального права.
Просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої
інстанції.
В судовому засіданні касаційної інстанції представник
відповідача просив задовольнити скаргу з викладених в ній підстав,
представник позивача до суду не з'явився, про час і місце розгляду
справи повідомлений належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши
доводи касаційної скарги за матеріалами справи, колегія суддів
Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
У відповідності до вимог ст. 227 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
підставою для скасування судових рішень судів першої або
апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий
розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права,
які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи
і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
Так, судами безспірно встановлено, що відповідач по справі
своєчасно надав звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів
за 2002 рік за формою № 10-ПI, із якого вбачається, що на
підприємстві працював один інвалід, при нормативі чотири робочих
місця для інвалідів.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд
обгрунтував свою постанову тим, що у Державному підприємстві
"Свердловантрацит" не створено робочі місця для інвалідів і тому
відповідач повинен нести відповідальність за ст. 20 Закону про
захист інвалідів.
Проте з такими висновками суду не можна погодитися, оскільки
вони зроблені без належного з'ясування всіх обставин та їх оцінки
з урахуванням вимог Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(надалі - Закон). Так,
судом не перевірено, чи направлялись до відповідача інваліди для
працевлаштування та чи було останнім їм відмовлено.
Частиною першою статті 18 названого вище Закону передбачено,
що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту населення України,
місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі -
органи працевлаштування інвалідів).
Робоче місце інваліда, згідно із п. 1 Положення про робоче
місце інваліда і про порядок влаштування інвалідів, це окреме
робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві або в
установі, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче
місце для інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає
певним вимогам, атестовано спеціальною комісією за участю
представників правомочних органів і громадських організацій та
введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для
інвалідів і включають їх до колективного договору.
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію
шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача
створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у
колективному договорі та інформувати центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування повинні
підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційним судом
не взято до уваги те, що обов'язок відповідача створити робочі
місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх
підбирати і працевлаштувати.
Відповідно до вимог чинного законодавства України, рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив
справу у відповідності з нормами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України,
враховуючи вимоги ст. 220 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, відзначає, що
перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється
касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин
справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм
матеріального права.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково їх перевіряти, а допущені судами помилки
в застосуванні норм матеріального права призвели до неправильного
вирішення спору, ухвалені судові рішення по справі підлягають
скасуванню, а справа - передачі на новий судовий розгляд до того
суду, який припустився помилки.
Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції
слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, вжити всіх
передбачених законом засобів для всебічного, повного і
об'єктивного з'ясування обставин справи, прав і обов'язків сторін
і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним
законодавство вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 227, 230, 231 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів,-
ухвалила:
Касаційну скаргу Державного підприємства "Свердловантрацит"
задовольнити частково.
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від
06 червня 2006 року скасувати, справу направити на новий судовий
розгляд до суду апеляційної інстанції в іншому складі суддів.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення.
Судді: /підпис/
З оригіналом згідно.
Суддя: