ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2007 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана
I.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення
Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2003 року та
ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 жовтня 2003 року у справі
за скаргою ОСОБА_1 на рішення державного органу, -
встановила:
В травні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною
скаргою, в якій просив визнати неправомірним рішення Державного
комітету України у справах національностей та міграції НОМЕР_1 про
відмову в наданні йому статусу біженця. В обгрунтування скарги
посилався на ті обставини, що він народився в сім'ї вихідців з
Палестини, що проживають в Об'єднаних Арабських Еміратах, де йому
в якості посвідчення особи було видано "Проїзний документ
палестинського біженця". Вказував, що в Об'єднаних Арабських
Еміратах мають місце переслідування відносно вихідців з Палестини,
які є особами без громадянства, що проявляються у формі
дискримінації, створюються серйозні обмеження в правах на працю,
розмір заробітної плати, освіту, здійснюється втручання в особисте
життя.
У зв'язку з цим заявник вважав, що він має цілком
обгрунтовані підстави для побоювання стати жертвою переслідувань
за ознаками належності до певної соціальної групи та приписуваних
йому політичних переконань, а тому вказував, що є всі передбачені
ст. 1 Закону України "Про біженців" ( 2557-14 ) (2557-14)
умови для набуття
ним статусу біженця.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26
червня 2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м.
Києва від 23 жовтня 2003 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 про
визнання неправомірним рішення Державного комітету України у
справах національностей та міграції від НОМЕР_1 про відмову в
наданні статусу біженця відмовлено.
В касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм
матеріального і процесуального права, просить вказані судові
рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно з ч. 3 ст. 211 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, підставами
касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм
матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд
касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення
без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Так, судом першої інстанції встановлено, що громадянин
Палестини ОСОБА_1 у 1990 р. прибув до України і до липня 1991 р.
навчався на підготовчому відділенні Одеської державної академії
харчових технологій, після чого поступив до Одеського державного
медичного університету, з якого був відрахований у 1994 р. за
власним бажанням, після чого перебував на території України
нелегально.
Судом також встановлено, що заявник не довів та не підтвердив
суду про існування обгрунтованих побоювань стати жертвою
переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності,
громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних
переконань в ОАЕ. З матеріалів справи встановлено, що заявник не
виїхав до ОАЕ у зв'язку з відсутністю у нього всіх необхідних для
цього документів.
Приймаючи рішення про відмову у наданні статусу біженця,
суб'єкт оскарження дійшов такого висновку на підставі аналізу
цілого ряду документів та юридичних фактів, які свідчили про
відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1
Зазначений висновок повністю відповідає положенням Закону
України "Про біженців" ( 2557-14 ) (2557-14)
.
Доводи касаційної скарги зазначений висновок суду не
спростовують.
При встановленні наведених фактів судами не порушено норм
матеріального чи процесуального права.
Посилання в касаційній скарзі на те, що заявника не було
повідомлено про день та час апеляційного розгляду, спростовується
матеріалами справи, в яких міститься зворотнє повідомлення на ім'я
ОСОБА_1 з відміткою поштового відділення про неможливість його
вручення через відсутність адресата за вказаною адресою. На
залишене повідомлення адресат не відреагував, за врученням
поштового відправлення не з'явився.
З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224,
230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а
рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2003
року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 жовтня 2003
року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Судді: (підписи)
З оригіналом згідно
Суддя